Безсмертній Анні Франк – 80 років

Борець за свободу Південної Африки Нельсон Мандела розповідав, що щоденник Анни Франк допоміг йому пережити дні ув’язнення. Колишній палестинський лідер Ясір Арафат відвідав музей-будинок Анни Франк в Амстердамі. А юні японки називають день своєї першої менструації днем Анни Франк. Адже Анна Франк, попри загрозу її життю, також хотіла стати жінкою.

 

Маленький борець із забуттям

 

Анна Франк відоміша за будь-якого борця опору в Третьому рейху. У наш час існує музей Анни Франк, школи носять її ім’я, з’явилася троянда, названа на честь Анни Франк, а також поштова марка з її зображенням, пам’ятник Анні Франк. Мюзикли у Барселоні та на Бродвеї носять її ім’я. Про її коротке життя був знятий фільм. А численні автори та історики посилаються на записи, зроблені дівчинкою у своєму щоденнику в той час, як вона переховувалася від нацистів. Це своєрідний спадок дитини, сповненої бажання жити, попри відсутність жодної перспективи, це свідчення страждань євреїв.

 

Спадок на віки

 

Ця історія розпочалася 12 червня 1942 року у Голландії. На своє 13-річчя Анна Франк отримала у подарунок щоденник. Записи у ньому вона робитиме голландською мовою, адже німецький Франкфурт-на-Майні родина єврейського комерсанта Отто Франка залишила ще дев’ять років тому. Втім, у цей час сховатися від нацистів Франкам не вдається і в Голландії. Починаючи з липня 1942 року, євреїв з Амстердама депортують на роботу до таборів. Отто Франк не знаходить можливості утекти, тому просить про допомогу свою секретарку Міп Ґіз. Вона та інші співробітники переховують родину Франків та ще одну сім'ю друзів.

 

З цього моменту щоденник стає найближчим спільником Анни Франк. У ньому вона звертається до уявної подруги, яку називає Кітті. Це думки, надії, сподівання, страхи і переживання підлітка, які, втім, звучать дуже по-дорослому, наприклад: «Я знаю, що я в небезпеці. І я боюся камер і концентраційних таборів. Але я відчуваю, що стала хоробрішою. І я – у Божих руках».

 

У полоні криївки

 

Анні доводиться жити у невеличкій кімнаті разом із сімома іншими особами. Їхня схованка знаходиться у задній частині будинку. Вхід до неї замаскований звичайною книжковою шафою. Атмосфера стає особливо напруженою, коли стає зрозуміло, що вийти звідти на волю через кілька тижнів чи місяців не вдасться. Міп Ґіз забезпечує їх найнеобхіднішим.

 

Упродовж 25 місяців ізоляції від решти світу Анна Франк багато читає. Вона просто «ковтає» книжки одна за одною і багато пише. Вона відшліфовує свій стиль, документуючи своє бажання вийти на волю та формулюючи свої думки, які висвітлюють добру сторону людської душі. Поміж іншим вона також проникливо описує зміни в своєму тілі під час статевої зрілості.

 

Мрії про письменництво

 

Її щоденник має стати основою її першого роману. Анна навіть вже вигадала назву – «Криївка». Історія відображає щоденне життя. Життя у тісняві та усамітненні. Анна Франк уявляє собі, як світ сприйматиме пережите нею через десять років після Другої світової війни. Сама вона не доживе до її завершення.

 

Життя без щасливого кінця

 

Свої записи Анна змушена залишити, коли 4 серпня 1944 року її та сімох інших витягують з їхньої криївки та вивозять у «концтабір смерті» в Освенцімі. Трохи пізніше Анну та її сестру Марґо депортують у концентраційний табір Берґен-Бельзен. Вона вже знає, що відбувається у газових камерах. Втім, обидві дівчинки помирають від тифу, ймовірно, на початку березня 1945 року, всього за кілька днів до звільнення ув’язнених табору союзниками.

 

Порятунок щоденника

 

Щоденник Анни Франк вдалося врятувати від гестапо Міп Ґіз. Не читаючи, вона віддає його батьку Анни. Отто Франк – єдиний з родини, кому вдалося пережити нацистський терор. Він оприлюднює записи своєї доньки. Та пише: «Я не хочу марно прожити своє життя, як більшість людей… Я хочу принести радість і користь людям, які живуть навколо і навіть не знають мене. Я хочу продовжувати жити навіть після моєї смерті». Анна Франк справді живе далі завдяки своєму щоденнику. Книжку перекладено більше, ніж на 70 мов, й продано тридцять мільйонів екземплярів.

 

Автор: Карін Єгер / Тетяна Бондаренко