Бетховен - суперстар

Його портрет прикрашає листівки, футболки чи парасольки. Його мелодії відтворені як у рок-, так і в поп-музиці. І звичайно, про нього знято чимало фільмів. Утім, ким насправді був Людвіг Ван Бетховен і чому його ім’я через двісті років усе ще на вустах?

П’ята симфонія є, мабуть, одним з найвідоміших творів Бетховена. Уперше її було виконано в грудні 1808 року у Відні. Бетховен сам диригував. Тоді йому було 38 років. Однак публіка була стримана в емоціях: музика Бетховена звучала інакше, вона здавалася якоюсь чужою. Експерт з класичної музики Олівер Буслау:

«Бетховен був першим великим композитором, який представляв ідеали митця, актуальні й нині: «Я роблю свою справу, я йду проти правил, мене не цікавить, чого хоче публіка, я роблю те, що вважаю за потрібне». Композитори, художники та архітектори, які жили до нього, як, приміром, Моцарт, були прив’язані до придворного товариства і жили за кошт замовників. Першим виразно від цього відійшов Бетховен. Цей дух присутній у його творчості. Гадаю, це те, що й донині імпонує людям».

У часи Бетховена музика зазвичай виконувала роль звукового фону. Це була переважно розважальна музика, під яку грали в карти чи вели світські бесіди. Але Бетховен мав зовсім інше уявлення про призначення музики. Його сонати, симфонії, концерти для фортепіано не могли бути фоном, вони мали бути центром уваги.

«Бетховен був першим музикантом, який не писав на замовлення. Він був самодостатнім митцем, який відмовився від роботи за гроші. Він ніколи, як, приміром, Гайдн чи Моцарт, не грав для церкви чи дворянства. Натомість у нього завжди на першому місці стояли його власні почуття».

Так розповів нам Маркус Шінкель, джазовий піаніст з міста Бетховена Бонна. Маркус бачить у Бетховені ідеального джазового музиканта:

«Як Моцарт та багато його сучасників, Бетховен міг прекрасно імпровізувати. Тільки імпровізацію тоді називали фантазією. Це була здатність миттєво, без нот, без заданих тонів грати. Просто вільно грати. І саме це він робив. Так, як це нині роблять багато джазових музикантів».

Бетховен мав непросте життя. За розповідями, його батько хотів зробити з нього вундеркінда, як Моцарт. Людвіг мусив змалку багато грати на фортепіано. Свій перший публічний виступ він зробив у сім років у Кельні. Коли Бетховену було 17, померла його мама, до якої він був дуже прив’язаний. Стосунки до батька, який полюбляв випити, були радше прохолодні.

Більшу частину свого життя Бетховен провів у Відні, де він і заробив собі музичну славу. Фінансово жилося непогано: деякі багатії розпізнали геніальність Бетховена і підтримували його впродовж життя. На 1810 рік припадає розквіт його слави, незважаючи на прогресуючу глухоту. Через дев’ять років він повністю втратив слух, але компонував і далі. 1824 року він завершив свою дев’яту симфонію, відому насамперед своїм фіналом «Ода радості». Помер Бетховен у березні 1826 року. Його поховали у Відні.