Битва пропаганди

"Правда - перша жертва війни", - казав уже понад дві з половиною тисячі років тому давньогрецький трагік Есхіл. Так само і під час конфлікту в Україні, в якому кожна сторона переконує в тому, що не хоче війни, вже давно триває бій за право називати власне тлумачення подій правдою. При цьому навіть досвідченим спостерігачам нелегко відрізнити факти від пропаганди.

Приміром, останніми днями в пресі один за одним з'являлися протилежні матеріали про участь російських солдатів і співробітників спецслужб у подіях на сході України. Український уряд уже кілька днів тому надав ОБСЄ фотографії, що мали б слугувати доказами причетності деяких озброєних бойовиків у регіоні до російських силових структур. Зокрема, на фото був зображений чоловік з довгою бородою, який начебто вже був помічений на фотографіях, зроблених 2008 року під час конфлікту в Грузії. Ці фото український уряд розповсюдив різними каналами серед засобів масової інформації.

Речниця дипломатичного відомства США Джен Псакі назвала фото "черговими доказами, що вказують на зв'язок між Росією та озброєними бойовиками на сході України". Фотографії підтримують, таким чином, позицію, якої вже кілька тижнів тримаються Вашингтон та Київ: бійці, що діють на місці, є частково елементами підрозділів російських військових сил: Путін буцімто продовжує ту ж саму гру, яку вже було зіграно в Криму. Водночас з Москви лунають спростування цієї інформації - міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у черговий раз заявляє, що російський уряд не відправляв солдатів до України.

Вигадані докази

Тим часом журналіст американського журналу Time кількома днями пізніше знайшов бородатого бійця у Слов'янську та поспілкувався з ним. Чоловік, який навіть пред’явив журналісту паспорт на ім'я Олександра Можаєва, зізнався, що представлення як агента російських спецслужб його повеселило. Він сказав, що хоч і справді є росіянином, але в Грузії ніколи не був. А свою активність в Україні Можаєв пояснив пригодницьким запалом та націоналістичними переконаннями.

Тож якщо різноманітні джерела - уряди, експерти чи свідки - не особливо прагнуть казати й показувати правду, без критичних журналістських розслідувань - не обійтися. Та проводити їх в умовах збройного протистояння неймовірно важко. "Найбільший виклик для мас-медіа та їхніх користувачів - пролити світло в сутінках пропаганди", - каже Ганно Ґундерт, керівник мережі N-Ost, яка займається незалежним висвітленням подій зі Східної Європи в Німеччині.

Коли слова налаштовують

Населенню Росії подолати цей виклик сьогодні стало практично неможливо, каже Ґундерт. Адже багато телеканалів там цілеспрямовано формують певний образ тієї чи іншої сторони. Відбувається це, приміром, просто завдяки підбору слів. Тим часом як у західних та українських засобах масової інформації говорять про "перехідний уряд" у Києві, у близьких до Кремля російських мас-медіа, в тому числі на англомовному телеканалі Russia Today, йдеться здебільшого про "уряд путчистів". Кого одна сторона називає "самопроголошеним мером", інша - іменує мером "народним". Ці нюанси в підборі слів викликають відповідні настрої у споживачів медійного продукту. "Тому спостерігати за висвітленням подій у різних медіа є дуже важливим", - каже Ґундерт. В Україні різноманіття мас-медіа набагато більше, аніж у Росії. Розбудові критичної журналістики в суспільстві посприяв, у тому числі, і Євромайдан.

Та російськомовне населення країни отримує інформацію часто через російські мас-медіа. А вони, за невеликим винятком, здебільшого чітко дотримуються лінії Кремля. "Російське телебачення вже давно перестало бути носієм професійних журналістських стандартів. Воно вже стало справжньою пропагандистською машиною. Зараз все це досягло жахаючих масштабів", - каже заступниця редактора опозиційної московської радіостанції "Ехо Москви" Тетяна Фельґенґауер. За її словами, Кремль намагається поширювати через телебачення одноманітну точку зору на різні події: "У Києві фашисти, а на сході України наші друзі".

У Росії, в Криму та в деяких регіонах на сході України Москві, схоже, поки що вдається успішно просувати таку стратегію. Тому кількість прибічників Путіна серед росіян чи російськомовних українців Ґундерта не дивує. "Важливо зрозуміти, наскільки це важко - відгородитися від цього однобічного медійного пузиря", - каже він.