Естонське православ'я між Константинополем та Москвою
21 вересня 2018 р.Прагнення частини православних вийти з-під юрисдикції Москви, звернення до Константинополя, війна заяв між Вселенським та Московським патріархатами… Це не заголовки сучасних українських новин, а вже історичний досвід іншої пострадянської країни - Естонії. DW розповідає, як у цій країні Балтії співіснують дві православні церкви, які перебувають відповідно під юрисдикціями Константинополя та Москви.
У лоні Константинополя
Естонія після розпаду Російської імперії у 1918 році здобула незалежність. Тому томос константинопольського патріарха Мелетія IV Естонська православна митрополія отримала ще в 1923 році - у відповідь на звернення собору Естонської церкви про надання автокефалії. З 1935 року церква носить своє сьогоднішнє найменування - Естонська апостольська православна церква (ЕАПЦ).
Утім, вже 1940 року разом з незалежною Естонією, яку окупував СРСР, була знищена й ЕАПЦ. Її приходи перейшли до Російської православної церкви (РПЦ). Під час німецької окупації в 1941 році ЕАПЦ оголосила про своє відновлення, проте вже 1944 року територію Естонії знову зайняли радянські війська, і її синод перебрався в еміграцію - до Стокгольма. Приходи ЕАПЦ повторно перейшли в РПЦ, яка в 1978 році добилася того, що Вселенський патріархат оголосив виданий Естонській церкві 1923 року томос нечинним.
Відновленння томоса
Історія фактично повторилася, коли Естонія відновила незалежність 1991 року. Вже через два роки департамент у справах релігій міністерства внутрішніх спав країни зареєстрував синод ЕАПЦ у вигнанні як єдиного законного правонаступника міжвоєнної церкви. У 1994 році більшість православних приходів у країні попросили прийняти їх у юрисдикцію Вселенського патріархату, який 1996 року відновив дію томосу 1923 року. Реакція з Москви не забарилася - РПЦ призупинила євхаристійне спілкування з Константинополем.
Для РПЦ естонське питання було особливо болісним, оскільки тодішній патріарх московський Алексій ІІ народився в Естонії та понад 30 років був митрополитом Талліннським та Естонським. У 1993 році він, до речі, теж видав томос, яким надав автономію місцевій православній церкві в складі Московського патріархату.
Зрештою сторони пішли на переговори, на яких досягли компромісу: визнали можливість тимчасового співіснування в Естонії двох церковних юрисдикцій, а також право приходів вільно вибирати собі юрисдикцію. До речі, Естонській православній церкві Московського патріархату в країні відмовляли в реєстрації аж до 2002 року.
Лінії поділу
Православні приходи в країні в основному поділилися за мовно-етнічною ознакою. Ті громади, де переважали етнічні естонці, обрали ЕАПЦ, а ті, де переважали росіяни, - ЕПЦ МП. Утім, як відзначає політолог Тартуського університету Алар Кілп, свою роль при поділі відіграли й "особисті стосунки", адже під юрисдикцією московського патріархату є й нечисленні естонськомовні приходи, а під юрисдикцією константинопольського - російськомовні. За його словами, етнічні естонці становлять лише близько 10 відсотків православних у країні. Естонськомовні громади невеликі й розташовані здебільшого в сільській місцевості, тоді як великі громади у великих містах є переважно російськомовними.
Утім, не всім приходам вдалося легко визначитися з юрисдикцією. "Найбільш немирною була ситуація в Тарту, в Успенському соборі. Там більшість прихожан хотіли залишитися в московській юрисдикції, а священик був одним з ініціаторів переходу під константинопольську юрисдикцію", - розповідає старша наукова співробітниця Школи теології Тартуського університету Ірина Пярт. За її словами, незгодні прихожани були змушені перейти в новий прихід, і багато хто досі зберігає сильну образу через цю ситуацію.
Під час поділу прихожани відчували тиск з обох боків, проте насильства чи гострих конфліктів вдалося уникнути. Оскільки державну реєстрацію спочатку отримала тільки ЕАПЦ, рівноваги сил, на думку Пярт, не було. "Державна підтримка була тільки на боці однієї церкви", - каже дослідниця. Врешті-решт, в естонському православ'ї склалася ситуація, коли ЕПЦ МП має приблизно 30 приходів та, за різними оцінками, 150-200 тисяч прихожан, тоді як ЕАПЦ має майже вдвічі більше приходів, але лише 20-30 тисяч прихожан.
Майнове питання
Вагомим чинником було й те, що, згідно із законом про реституцію, всі церковні будівлі в Естонії, які були збудовані до 1945 року, перейшли ЕАПЦ, а ЕПЦ МП залишилася практично без прав на ті будівлі, якими фактично користувалася. Тобто прихожани одної церкви опинилися в храмах, які юридично належали іншій церкві. "Ситуація була непередбачувана. Більшість прихожан залишилася в церкві під московською юрисдикцією, і держава повинна була з цим рахуватися", - пояснює Пярт.
Майнова суперечка була частково вирішена 2002 року, коли держава запропонувала ЕАПЦ передати владі будівлі, якими користувалася ЕПЦ МП. Згодом держава передала ці храми церкві Московського патріархату в тривалу оренду за символічну плату, а ЕАПЦ отримала від держави компенсацію, розповідає Пярт. За її словами, ЕПЦ МП будує й нові церкви, особливо на сході Естонії, тоді як для ЕАПЦ актуальнішим є питання, як підтримати вже наявні храми.
Холодний мир
За словами Кілпа, ЕПЦ МП зараз є найбільшою конфесією в країні, адже значно переважає за кількістю прихожан не лише ЕАПЦ, але й традиційну для Естонії лютеранську церкву. Остання втрачає прихожан, адже естонці стають дедалі менш релігійними. "Більшість людей, які проживають в Естонії, не належать до жодної релігійної конфесії", - пояснює Кілп. За даними перепису 2011 року лютерани становили лише 10 відсотків населення країни, тоді як православні - 16 відсотків. Порівняно з попереднім переписом 2000 року частка православних в країні зросла на понад три відсоткових пункти, а лютеран - впала майже на чотири пункти.
За словами експертів, зараз відносини між ЕАПЦ та ЕПЦ МП є мирними. Обидві церкви співпрацюють у Раді церков Естонії, їхні представники відвідують офіційні заходи. Але коли 2016 року з боку митрополита ЕАПЦ Стефана пролунала пропозиція про об'єднання естонського православ'я в рамках його церкви, предстоятель ЕПЦ МП митрополит Корнелій відразу заявив, що про об'єднання з ЕАПЦ не може йти й мови. А отже, позиції церков за останні 20 років не змінилися. "Кожна церква вважає себе єдиною канонічною. Спілкування на різних рівнях іде, але спільних служб немає", - каже Пярт.