Які висновки Європа має зробити з української кризи

DW: Пане Лінкявічюсе, на початку тижня російський президент Володимир Путін оголосив, що відводить російські війська від українських кордонів. Ви відчуваєте полегшення?

Лінас Лінкявічюс: Ні, оскільки в минулому вже були схожі заяви, які ніколи не виконувалися. Я сподіваюся, що цього разу вони будуть реалізовані. Адже війська, звісно, мають бути відведені. Їхня присутність створює додаткове напруження в регіоні, де вже й без того висока напруга. Я відчую полегшення тільки тоді, коли війська будуть відведені.

Країни Балтії відчувають просто-таки страх перед Росією. Чи бракує вам рішучої позиції європейських партнерів, таких як Німеччини та Великобританії?

Я не маю жодної причини сумніватися в гарантіях безпеки від НАТО чи ЄС. Але ви праві: люди почуваються невпевнено, тому що бачать порушення міжнародних зобов´язань у сусідніх країнах. Тому важко передбачити, з чим мусимо рахуватися ми. Нам потрібно більше заходів для зміцнення довіри. Нещодавнє посилення контролю за повітряним простором та тренувальні підрозділи, які надали наші союзники, були дуже корисними. Але мало статися більше: постійна присутність (військ НАТО - Ред.) створила б більшу довіру. Ми твердо віримо, що це станеться найближчим часом.

Чому постійна присутність військ НАТО настільки важлива для вас та ваших колег із Латвії та Естонії?

Тому що її досі немає. Одна з причин цього - договір між НАТО та Росією від 1997 року, у якому НАТО зобов´язався не мати жодної - цитую - "суттєвої військової присутності на територіях нових країн-членів". Це було одностороннім зобов´язанням.

Але відтоді Росія порушила всі можливі договори. Тому я думаю, що цієї домовленості більше не треба дотримуватися. Її ухвалювали за зовсім інших обставин. Ідея полягала в тому, щоб розвивати партнерство, засноване на певних цінностях, принципах та національних зобов´язаннях. Нині це знищено і, якщо чесно, коли йдеться про безпеку країн-членів, для яких безпека Альянсу має значення, то цей договір має бути переглянутий і змінений.

Плани НАТО щодо захисту країн-членів нині перевіряються і можуть у майбутньому містити ваші вимоги. На що конкретно ви сподіваєтеся?

Ми маємо реагувати на цей конфлікт відповідним чином. Війська, які без розпізнавальних знаків відряджають на території суверенних держав, заперечення їхньої присутності та відверті пропагандистські кампанії - це те, до чого ми мали бути готові. Схожа ситуація і в сфері енергетичної безпеки: ми зараз бачимо, що тут може бути застосовано важіль для створення політичного тиску. Це змінилося. НАТО має бути готовий приймати ці нові сучасні виклики.

Але чи не розпалить нову "холодну війну" демонстрація сили та розміщення військ НАТО в країнах Балтії?

Ні! Адже йдеться не про мілітаризацію завдяки великим підрозділам НАТО. Я кажу про розумні межі присутності, якої досі ще взагалі не існує. Достатньо було б вже мінімальної присутності, щоб деякі стратеги по інший бік розпрощалися із цим дивним уявленням про проведення нових кордонів у Європі. Заново проводити європейські кордони у 21-му столітті - це дуже, дуже небезпечна гра. Якщо цей (український - Ред.) прецедент буде відтворено на Близькому Сході, в Азії чи Африці, це стало б катастрофою. Тому нам має бути зрозуміло, що робити.

Дипломатичні заяви, що ми стурбовані чи глибоко стурбовані, більше не працюють. Іноді необхідно знайти чіткі слова, які супротивник зрозуміє без перекручень. Про це нині йдеться: дати підтвердження, посилити наявні механізми та відрядити додаткові сили - це було б відповідною реакцією.

Чи розуміють у західноєвропейських країнах те, що хвилює Литву?

Я думаю, мої колеги дедалі більше розуміють, що загроза реальна. Це справді щось, через що ми маємо бути занепокоєні. Те, що сталося, може знову статися ще десь.

Уже були уроки, які ми не вивчили. Наприклад, уроки війни 2008 року на Кавказі. Уже там були прецеденти окупації суверенної держави, прецеденти роздавання паспортів для набуття громадянства інших держав. Але це не було відповідно сприйнято і нині ми бачимо наслідки. Тому, якщо ми цього разу не діятимемо вчасно, то матимемо наступний прецедент. І тоді це не повинно нас дивувати.

Тобто, НАТО надто обережний?

Я б сказав, надто розслаблений. Я не маю на увазі, що ми мали б бути агресивними. Я кажу про наполегливість: коли ми щось вирішуємо, то повинні це здійснювати. Нашу поведінку сприймають не як ввічливість, а як слабкість. Це має бути нарешті зрозуміло.

Чи вирішать президентські вибори в Україні 25 травня хоча б якісь проблеми?

Так, і дуже важливі, тому що нам потрібен поділ влади, який стабільно функціонуватиме. Це дозволило б багато чого досягти для стабільності держави. Я хочу, щоб ці вибори відбулися без зовнішніх перешкод, без втручання сусідньої держави. Саме тому нині існують такі труднощі.

Переговори за "круглими столами" в Україні досі не принесли значного покращення. Якими можуть бути наступні кроки?

Це добре, що український уряд відкритий для цих розмов. Після виборів він буде спроможний знову повернути контроль над державою та виконати деякі зобов´язання: провести децентралізацію та конституційну реформу включно з діалогом із усіма українцями. Це правильний шлях. Важливо наголосити, що все це мають здійснити самі українці, а не сторонні.

Тобто, європейцям теж варто триматися осторонь від процесу?

Ми не повинні вирішувати за українців, яким шляхом їм піти. Часи, коли великі держави вирішували замість малих, минули.

Лінас Лінкявічюс - міністр закордонних справ республіки Литва з грудня 2012 року. До того він був постійним представником Литви при НАТО у Брюсселі. У 1993-1996 та 2000-2004 роках Лінкявічюс обіймав посаду міністра оборони Литви. У 1992 році політик, якому нині 53 роки, уперше був депутатом парламенту.