Голодомор 1932-33 років на Харківщині

«Чорні жнива» — так називається підготовлена Тамарою Поліщук і видана в 1997 році книга про голод 1932–33 років у Валківському та Коломацькому районах Харківщини. Її друга книга про Голодомор, «Столиця відчаю», вийшла цього року. Обидва видання — збірники до­кументів, свідчень, спогадів очевидців та коментарів фахівців. Поштовхом до дослідницької праці для Тамари Поліщук стали передусім зустрічі з сільськими жителями, під час яких жур­на­лістка помітила певну законо­мір­ність: тільки-но заходила мо­ва про 1933 рік, ста­рі лю­ди одразу замовкали або пе­ре­ходили на ше­піт. Розповідає Тамара Поліщук:

„Отримавши більше часу для своїх наукових досліджень, я вирішила про­вес­ти жур­на­ліст­ське розслідування тієї теми, яка давно не давала мені спо­кою: що ж насправді сталося в 33-му році? Чому ті люди так реагують на саму згадку про ті роки?”

Почала Тамара Поліщук із того, що опитала свідків у своєму Валківському районі, а потім по­ринула в документи у Харківському обласному архіві. До­слі­джен­ня тривало чотири роки. Хотіла зробити історичну до­відку для жителів сво­го району — а матеріалів назбиралося на цілу книгу:

„Виявилося, що мої „Чорні жнива“ були першим регіональним дослідженням теми Го­ло­до­мо­ру. Цей почин дійсно знайшов підтримку. І найбільше лю­дей, які почали за­йма­ти­ся ви­вчен­ням голодомору, нині, здається, в Полтавській області”.

Після першої книги Тамара Поліщук продовжила до­слі­дження вже по всій Харківщині. Зокрема її цікавила кількість жертв Голодомору. По Україні оцін­ко­во називають і три, і п’ять, і сім, і навіть п’ят­на­дцять міль­йонів, каже Тамара Поліщук. У роботі дослідниці несподівано допоміг ко­лиш­ній голов­ний судово-ме­дич­ний екс­перт Харкова і Хар­ків­ської області Віктор Моїсеєв. На підставі архіву Хар­ків­ського бюро судово-ме­дич­них екс­пер­тиз він на­пи­сав до­від­ку: на 15 квітня 1933 ро­ку, за да­ни­ми Державного політичного управ­ління (ДПУ), від го­ло­ду по області померли майже 2 з половиною міль­йо­ни людей. Також було зафіксовано 2 з половиною тисячі випадків людоїдства. Та­ма­ра Поліщук згадує спіл­ку­вання з Віктором Моїсеєвим:

„Прочитавши у спогадах Віктора Михайловича оцю цифру, я — відразу до нього: „Вікторе Михай­ловичу, але ж це сенсаційне повідомлення! Давайте мені цей документ з конкретними даними“. На жаль, мене чекало розчарування: після того, як він їх проана­лі­зу­вав і написав на їх підставі свою історичну до­від­ку, — архів був знищений, тому що йо­го нібито ніде було зберігати”.

У рідному Валківському районі Тамара Поліщук зна­йшла перепис 1934 ро­ку, теж якимось дивом не вилучений з архіву, про­ана­лі­зу­вала й дістала число жертв: 35 тисяч. Виходило, що при­близно кожного тре­тьо­го жите­ля району не ста­ло під час голоду 1932–1933 років. По ін­ших ра­йо­нах дослідники вста­но­ви­ли приблизно таке ж співвідношення. Щоб остаточно встановити кількість жертв Голодомору в Україні, не обійтися без російських архівів, переконана Тамара Поліщук:

„Що стосується конкретної цифри жертв — я так думаю, що точні цифри зберігаються у крем­лівському архіві, до якого нас, українців, поки що, на жаль, не пускають”.

Аби це «поки що» минуло якнайшвидше, Тамара Поліщук вважає необ­хід­ною невтомну просвітницьку працю. Її книга стала відомою у Москви, і росі­йські пере­дали по­ба­жан­ня прочитати по­дібний матеріал російською мовою. Це дуже важ­ливо, адже Росія — одна з країн, де до геноциду українського народу в часи Голодомору все ще дуже сумнівне ставлення.