Заробітчани в Катарі: "Це - не життя"

На околицях Дохи - спокійно. Час від часу повз нас проїжджає вантажівка чи автобус. Здіймається курява. Після цього в індустріальній частині столиці Катару знову настає спокій. У цьому районі мешкають понад півтора мільйона людей. Вони живуть поруч із фабриками й торговельними приміщеннями, складами та острівцями пустелі. Навколо, куди не кинь оком, розташовані табори робітників.

Жити тут? Неможливо.

У них мешкають заробітчани, які розбудовують, перебудовують, створюють заново країну-господарку Чемпіонату світу з футболу 2022 року. Ці люди - не з Катару, вони походять із Непалу й Бангладеш, Індії та Філіппін. Попри те, що навколо мешкає багато людей, цей район - безживний і понурий закуток у яскраво-сучасній країні. Більшість будівель навколо - сірі, поміж ними пролягають переважно неасфальтовані вулиці, що ведуть до три- та чотириповерхових бараків, переважно без вікон. Тут не хочеться працювати, не те що жити.

Сьогодні п'ятниця - єдиний вільний день для робітників, і я сподіваюся, що зможу з ними поговорити. За чотири з половиною роки я вчетверте поїхав до Катару, цієї маленької країни, яка збирається за допомогою великої кількості грошей стати великою спортивною нацією.

Минув рік після того, як місцевий уряд гучно оголосив про намір реформувати систему трудового права й покращити умови праці та життя заробітчан. Суперечливу систему, в якій робітники повинні отримати дозвіл роботодавця, щоб покинути країну, збиралися скасувати. Обіцянка давалася під тиском міжнародної громадськості після того, як численні мас-медіа, серед них і DW, висвітлювали неймовірно жахливі умови праці на будівельних майданчиках Катару. Сотні працівників втратили життя в цьому сучасному рабстві.

16 людей на 20 квадратних метрах

У травні 2014 року міністерство праці та соціальної політики Катару оголосило про реформи. Відтоді минув рік. Тепер я знов подорожую тут зі знімальною групою, щоб перевірити, чи змінилося щось після урядових обіцянок.

Ми рухаємося індустріальним районом без конкретної мети. Вулиці тут не мають назв, тільки цифри. 44-та вулиця, 47-ма та інші. Помічаю барак на узбіччі дороги. Він стоїть між двома незаселеними новими будинками. Швидко підбігають робітники, які нас помітили. Вони так само допитливі. Кажуть, що в триповерховому будинку мешкають від 300 до 400 людей.

Заробітчани ведуть нас усередину. Кухня тут на вигляд відразлива й надто маленька. Туалетів теж надто мало, можливо, десяток на сотню людей. У деяких навіть немає дверей. Приватного простору тут не існує. Більшість робітників, які мешкають у бараці, походять із Непалу. Вони показують свої кімнати. На 20 квадратних метрах мешкають від дванадцяти до шістнадцяти осіб. У таких умовах вони живуть уже два роки - день у день, не маючи відпусток.

Заробіток менший за мінімальну зарплату

"Це ж не життя", - каже один із непальців, який не бажає називати своє ім'я. "Кондиціонер не працює і це влітку, коли температура сягає за 50 градусів і в кімнаті мешкають 16 осіб", - додає чоловік. Історії звучать як ті, що я вже чув у Катарі рік тому. Знову чую від працівників, що вони повинні були віддати свої паспорти роботодавцям і не можуть самостійно вирішувати, коли зможуть виїхати з Катару. І чи зможуть узагалі.

Окрім того, їм не платять обіцяного, скаржаться заробітчани. За їхніми словами, вони заробляють 700 катарських ріалів на місяць. У перерахунку це менше, ніж 200 євро. І значно менше, ніж домовлена між Катаром та Непалом мінімальна заробітна плата в 900 катарських ріалів. "Зарплатня погана, - каже один із робітників, - а протягом перших трьох місяців ми не отримували нічого. При цьому ми набрали боргів, щоб узагалі мати змогу сюди приїхати".

В'язні системи

Вони - в'язні цієї системи, залежні від маленьких грошей. Майже всі, з ким вдалося поспілкуватися, переказують половину заробітку на батьківщину. Нерідко на ці гроші в Непалі живе вся родина. Схоже, що ситуація для сотень тисяч заробітчан у Катарі змінилася мало. Здається, катарський уряд зрозумів, що щось має змінитися, але переоцінив свої можливості.

Про реформу системи трудового права і зміни умов життя та праці заробітчан поки що не може бути й мови. Навіть якщо у владних кулуарах в Катарі чути, що реформи невдовзі мають реалізувати. Тільки деякі особи з оточення 34-річного еміра, шейха Таміма бін Хамада Аль Тані, приймають рішення в цьому маленькому еміраті в Перській затоці - найбагатшій країні світу за показником ВВП на душу населення. У міністерствах Катару надто мало високоосвічених і досвідчених фахівців, кажуть інсайдери. Зміни потребують часу.

Футбол у вільний день

Тим часом чимало заробітчан індустріального району намагаються відволіктися від сумної дійсності. Вони грають у крикет і футбол у пилюці поміж бараками. На полі поруч із купами піску стоять футбольні ворота. Близько сотні робітників грають по черзі, спостерігають за грою, чекають наступної. Настрій веселий. Принаймні, сьогодні, адже вони не повинні працювати. Момент щастя посеред смутку.