Катерина Бабкіна: Ніколи собака не перестає

Відповідальність за свій вибір - це, у першу чергу, усвідомлення не лише позитивних, але й негативних явищ, які поведе за собою кожен вибір, і готовність із ними жити або боротися й побороти. Бо кожне, навіть найменше, наше рішення - піти туди, а не сюди, з'їсти це, а не ото, приділити час на ці, а не ті справи, чогось нам додає, але завжди чогось позбавляє, відкриває нам нові можливості і створює нові перепони та труднощі. Ви зараз думаєте, що я про президента, а я - про собаку.

Уже більше року в мене є собака. Я довго сумнівалася, але врешті вибрала це. І я підписана на тисячу груп в соціальних мережах, де розшукують хазяїв загублених собак або хазяї шукають своїх пропалих гавчиків. Це - на випадок, якщо мій собака втече чи загубиться. Ну і просто, мабуть, для того, щоби не любити людей надто сильно - бо кожен день в таких групах з'являються десятки нових, гарних, переляканих, голодних і все ще чистих, слухняних і навіть у нашийниках песиків. І ніхто за ними не шукає. Часто ці песики дорогі та породисті. Іноді добрі люди прив'язують їх коло великих супермаркетів і залишають там. Або вивозять у ліс. Або запускають у чужі під'їзди подалі від дому вночі і закривають ззовні на кодовий замок.

Я завжди стараюся нікого не засуджувати, але з цього конкретного питання в мене погано виходить. Мені дуже припікає, що пси не просили нас їх заводити, брати в міста і квартири, платити за них гроші (а відповідно стимулювати розплід як бізнес), і однак потерпати потім на вулиці мусять саме вони. Але менше із тим, сьогодні я ж бо хочу поділитися - хорошим.

Я завжди хотіла собаку, але і схильна аналізувати свої дії та прагнення, тому довго собаки не мала. Тому що собака - це жива тварина, а жива тварина в домі, якої не видно, не чути, з якою не треба рахуватися і яка не включена в складні процеси постійного домовляння і взаємного прилаштування всіх співмешканців однієї території і не ускладнює ці процеси, - це міф. Немає, коротше, того собаки, котрий не створює прикрощів і незручностей. Якщо вам намагаються продати такого цуцика - знайте, він або мертвий, або іграшковий, або намальований.

В усіх інших випадках собака - це купа проблем. Собака має свої звички та емоції, потреби, настрої. Собака потребує підтримки, скеровування, заспокоювання, розвіювання страхів, обговорення претензій і прав. І при цьому всьому з ним не можна домовитися ротом. Простий приклад: якщо затримуєшся додому, собаці не можна надіслати СМС "Потерпи ще 15 хвилин, не пісяй, я уже біжу". Якби собака мав цю інформацію, він би, звісно, потерпів, а так - починає думати, що ви не прийдете більше ніколи, не наллєте води, не виведете на прогулянку і не дасте їсти. Собака боїться, злиться, панікує і виражає свої емоції, як уміє - хтось кричить, хтось насцикує по кутках, хтось гризе собі лапу від стресу, хтось розкидає, що є, у смітнику, хтось гризе меблі. І ще тисяча варіантів, всі - незручні, деякі небезпечні для третіх осіб, більшість дорого вам обійдуться.

Якби собака був людиною, він міг би подумати - 15 хвилин, ну не так і страшно. Розважити себе музикою. Почитати книжку. Погуглити "Чи повернеться хазяйка і чи знову дасть їжі" і навіть вступити в полеміку з цього приводу десь у коментарях. Але собака не може.

Якби собака був людиною, він не кидався би на людей з перегаром на вулиці, а тихенько казав мені, киваючи на перехожого: "Кать, ну як можна так воняти вже о 08:40 ранку?" І ми би сміялися.

Якби собака був людиною, він знав би з інтернету та медіа, що світ довкола не такий кльовий, як у нас вдома, і не такий безпечний, і тому люди навкруги не винні, що вони нетерпимі, злі, несправедливі до слабшого (часто - до собаки), а знав би, що в них просто життя таке і психічний стан, ним спричинений, вони не завжди можуть самостійно корегувати. Але собака не знає, тому на всіх, хто порушує його зону комфорту і безпеки, він голосно оре. Людям це, як ви здогадуєтеся, не подобається, навіть якщо в буденному житті вони оруть на всіх самі.

Це - важко. Важко зносити нетерпимість всіх довкола. На прикладі собаки добре видно, як люди ставляться одне до одного, просто цього не показують: інша людина може нашкодити чи перешкодити, а от собака - ні.

Собака - це дорого, складно, часоємко, собака ускладнює подорожі, особисте життя, робочі плани, собака линяє двічі на рік, і так - собака, який ніколи не впісюється дома, навіть якщо це супервихований і дорослий собака, - це теж міф, ну або він намальований. Останній такий собака прийшов до мене додому разом з невимовно крутим тренером-кінологом, показати результат роботи, так би мовити, суперчемний собака-чемпіон. Зелений коврик а-ля травичка з Ikea ввів його в оману, і він насцяв на нього а-ля на травичку.

Собака - це емоційна вправа, яку годі стягнути, бо собака сам за себе подбати в сучасному світі (який ми собі в собаки віджали) не може зовсім, і, отже, тільки хазяїн відповідальний за те, чи собаці добре, спокійно, безпечно, цікаво жити, чи собака доотримує любові, їжі, повітря, скакання, здоров'я і спілкування. Це важка вага на плечах, бо постійно тримаєш у розумі, що собака не може пожалітися, і його сигнали про те, що він потерпає, мусиш вміти вчасно зчитати і розкодувати. І собака не виросте ніколи, не стане дорослим, його не можна навчити дбати за себе самому, бо це собака і собакою він завжди лишиться.

І все-таки, хоча логіки в цьому нема, собака - це велике щастя, попри всі ці проблеми, які він із собою в життя приносить. Собака - не людина. Собака - м'який і теплий. Собака милосердствує, не заздрить, собака не величається, не надимається, не поводиться нечемно (ну хіба іноді на прогулянці чи від радості), собака не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди. Собака усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи собака не перестає! Знавці "Біблії" могли б тут, звісно, сказати, що я припустилася помилки в цитаті, але чесне слово - я помилилася зовсім трошки.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.