Попереджувальний сигнал для ЄС
Шлюб - це спроба вдвох подолати проблеми, які в одинокої людини ніколи б не виникли, сказав якось Вуді Аллен. Подібна ситуація і з Європейським Союзом. Доводиться займатись питаннями, про які окремі держави, якби вони не входили до складу ЄС, ніколи б і не знали. Наприклад, де повинна розташовуватись штаб-квартира спільноти? Члени Європейського об'єднаннявугілля й сталі, яке була попередником ЄС, зустрілися в 1951 році, щоб відповісти на це питання. Вони сперечалися три доби. Врешті-решт зупинилися на Люксембургу.
Після цього змучений Жан Моне, впливовий французький економіст та на той момент головний архітектор загальноєвропейського проекту, сказав своєму помічнику: "Тепер можемо кілька годин поспати. Після цього нам знадобиться ще кілька місяців для обговорення наступних кроків інтеграції. Потім…" Асистент перебив його: "Потім у нас виникнуть нові ще більші труднощі. І ми будемо змушені замислитись над ще глибшою інтеграцією. Чи я зрозумів правильно?" Моне розсміявся: "Саме так. Ти зрозумів принцип, за яким функціонує Європа".
І саме так в Європі й відбувалось упродовж шести десятиліть. Політична еліта рухалась шляхом дедалі більшої інтеграції, свідомо оминаючи народ. Про це ще в 1999 році в рідкісний момент чесності сказав головний європеєць Жан-Клод Юнкер, який сьогодні є головою Європейської комісії: "Ми щось ухвалюємо, даємо рішенню полежати, щоб побачити, що станеться. Якщо галасу нема, тому що більшість людей не розуміє, що було вирішено, ми продовжуємо крок за кроком рухатись далі, доки вже неможливо повернути назад".
Так було і у випадку із запровадженням євро. Хто зі, скажімо, депутатів Бундестагу міг 1991 року спрогнозувати всі наслідки перших рішень стосовно валютного союзу, які народні обранці самі ж і підтримали? Раптом потяг рушив, і зіскочити з нього вже було неможливо.
У європейській політиці ця концепція відома як "залежність від обраного шляху". Обрали неправильний шлях? Без проблем. Просто заплющіть очі і продовжуйте йти. Таким чином помилки так міцно цементуються, що всі учасники визнають повернення до вихідної точки занадто дорогою справою. Чим довше триває процес, тим менше ймовірність відмови від нього.
"Немає альтернативи"
"Безальтернативність" є чарівним поняттям європейської інтеграції. Не може існувати те, що не можна дозволити. Це включає в себе і такий крок, як вихід з ЄС. Адже тоді порушуєтсья поняття "залежності від обраного шляху".
Британці не піддались такій логіці й, скориставшись прямою демократією, більшістю проголосували за вихід з ЄС. Таким чином вони дали зрозуміти, що в них немає жодного бажання в один прекрасний день прокинутись у Сполучених Штатах Європи.
Європейська інтеграція розпочалась понад шість десятиліть тому як проект примирення передусім між Німеччиною та Францією. І це саме ті країни, які виграли від цього найбільше. Франція використала Європейський Союз, щоб, незважаючи на свою економічну слабкість, залишатись на одному рівні з Німеччиною. А Німеччина змогла зміцнитись під дахом спільноти, не лякаючи своїх сусідів. На початку британці бачили себе швидше в ролі ментора європейського об'єднання. Але й після свого приєднання до спільноти вони на відміну від німців без особого ентузіазму підтримували дедалі глибшу інтеграцію, і це в Німеччині слід прийняти. Тому вдавати з себе жертву Brexitабо називати його прихильників дурними є лише свідченням нетерпимості та своєрідного розуміння демократії.
Ні, британці не спричинили кризу в ЄС - Євросоюз і без того перебуває в кризовому стані впродовж уже багатьох років. Результати референдуму щодо Brexitслід розуміти як попереджувальний сигнал для того, щоб наважитись на новий початок. Відносини між Європейським Союзом та його державами-членами слід переглянути, і слід краще інформувати й залучати громадян, коли йдеться про важливі плани. Мститися британцям не треба; як свідчить життєвий досвід, дружба все ще можлива і після розлучення.