Коментар

Рідко коли заяви федерального уряду очікуються із такою глибокою тривого, як у випадку із нинішньою промовою Анґели Меркель стосовно ситуації в Україні. Впродовж останніх місяців на кордоні з Європейським Союзом розгортається драма, котра стрясає континент. З одного боку йдеться про демократію та самовизначення, а з іншого - про владу та геополітичні інтереси. Із референдумом у Криму на наступних вихідних ця криза прямує до своєї чергової кульмінації. Однак західна політика безпомічна і безпорадна в тому, як їй відвернути відділення півострова від України та його анексію Москвою.

Дипломатичними методами конфлікт хочуть розрядити, наголосила Меркель у своїй промові та додала, що військова операція виключена. Замість цього, за її словами, на Москву намагатимуться вплинути за допомогою політично-економічної тріади, котра включає в себе переговори, фінансову допомогу для України та санкції проти Росії. Якщо ж Москва і надалі дотримуватиметься свого курсу на конфронтацію, стосовно неї застосують більш жорсткі санкції, підкреслила канцлерка ФРН. За словами Меркель, стрілки годинника не можна повернути назад. Конфлікти інтересів у Європі не можна вирішувати, повертаючись до методів ХХ сторіччя, наголосила вона.

Помилки Заходу

Однак саме це робив Захід, США та Європейський Союз. Після падіння "залізної завіси" та розпаду Радянського Союзу вони поводилися як переможці і розширили свої зони впливу до кордонів Росії. Вони порушили свою обіцянку не розширювати НАТО на Східну Європу, дедалі більше зменшуючи зону впливу Москви. Проти висловленої волі Росії вони втрутилися в Югославію і визнали відділення Косово. США за підтримки західних союзників вели війну в Іраку, яка суперечила міжнародному праву, та здійснили військове втручання в Лівію. А останнім часом Захід зовсім безцеремонно звертає свою увагу на Африку, точніше кажучи, на корисні копалини африканського континенту.

Тож не дивно, що Росія почувається притисненою та обдуреною. Путін, який вважає розпад Радянського Союзу найбільшим нещастям, більше не хоче миритися з поступальним обмеженням свого впливу. Революційний демократичний рух біля власного порогу також не може пасувати йому, насильницькому володарю, котрий жорстоко притискає демократію та свободу слова у власній країні. Тому й погрози Заходу на завадять йому відібрати Крим в України і приєднати до Росії. Це - аби не виникало жодних непорозумінь - чітке і неприйнятне порушення міжнародного права.

Передбачувана ескалація

Однак Захід не може протиставити цьому нічого дієвого. Адже безвихідна ситуація в Україні - це наслідок його власної необачної політики експансії. У цьому сенсі погоджуюся із поглядом очільника Лівої партії Німеччини Ґреґора Ґізі, котрий у Бундестазі жорстко її розкритикував.

Можливо, урядова заява у парламенті не є належним часом і місцем для того, аби бити себе в груди й визнавати помилки. Однак без щирого переосмислення виходу з цієї кризи не знайти. Тож ставка Меркель на демократію та деескалацію, на жаль, ні до чого не призведе. Все зводиться до подальшого загострення конфлікту.