З першого дня свого президентства Володимир Зеленський робив все, аби відмежуватися від свого попередника Петра Порошенка. Його інавгураційна промова у Верховній Раді 20 травня 2019 року своєю примирливою тональністю різко контрастувала з бравою риторикою Порошенка, який у виборчій кампанії безуспішно намагався подати себе як безальтернативного лідера у боротьбі з російською агресією.
Зеленський - перший український президент, який має широку підтримку як на Сході, так і на Заході країни. Він апелює і до україномовних, і до російськомовних українців. Він не використовує церкву у своїх політичних інтересах і не втручається у церковну суперечку між прибічниками незалежної української православної церкви і тими, хто хоче зберігати єдність з Москвою. Відколи українські борці за незалежність часів Другої світової війни залишилися темою підручників історії і більше не фігурують у політичних гаслах на державному рівні, стало менше приводів для напруженості як всередині країни, так і у відносинах з польськими сусідами.
Новий стиль, старі методи
Однак, якщо ж, оглядаючись назад, запитати себе, що ж змінилося в Україні за рік президентства Зеленського, більше нічого особливо і не спадає на думку. Новому президенту хоча і вдалося у перші місяці при владі дещо активізувати реформи, що забуксували, але проміжні підсумки за цей перший рік Зеленського більш ніж розчаровують. У жодного іншого українського президента до Зеленського не було таких передумов для справжнього перезавантаження - після майже трьох десятиліть корупції, кумівства, несправедливості. У своїй інавгураційній промові колишній комік звинуватив у всіх цих бідах політиків "старої системи" і пообіцяв нову добу, в якій всі українці нарешті будуть рівними перед законом. Першим же кроком на президентській посаді Зеленський розпустив Верховну Раду і вже кількома місяцями пізніше його новостворена партія мала більшість у Верховній Раді. Повний карт-бланш для втілення змін!
Але українцям вже скоро довелося пересвідчитися, що "нові еліти" значною мірою складаються з близьких друзів і колишніх партнерів президента з шоу-бізнесу. Десятки депутатів Верховної Ради від правлячої партії "Слуга народу", топових чиновників Офісу президента і навіть керівник Служби безпеки України стали вихідцями з нової кузні кадрів - продюсерської студії Зеленського "Квартал 95".
Дикі кадрові перетасовки
Поза такими категоріями, як дружба або особиста відданість, у кадровій політиці Зеленського жодної послідовності немає. Міністрів і очільників державних адміністрацій міняють так часто, що мимоволі запитуєш себе, чи варто взагалі запам'ятовувати їхні прізвища. Водночас реформатори з команди Зеленського, прізвища яких запам'ятали принаймні посли західних країн-партнерів, були останнім часом один за одним звільнені.
Колишній комік, цілком у манері бразильського президента Болсонару, навіть примудрився у розпал пандемії COVID-19 двічі поспіль зміняти міністрів охорони здоров'я. Так само голова могла закрутитися і від швидкості, з якою під час вкрай важливих для країни переговорів з Міжнародним валютним фондом (МВФ) про кредитну програму змінювалися міністри фінансів. До того всього, як ніби нервозність у бізнес-середовищі ще не була достатньо високою, додалося і нещодавнє звільнення очільників митниці і податкової служби, які мали високе реноме реформаторів і зробили значний внесок у боротьбу з корупцією.
Олігархи правлять балом
Оголосивши реформи у "турборежимі", Зеленський з його парламентською більшістю постав перед впливовими олігархами Колосом на глиняних ногах. Понад чверть власної фракції у Верховній Раді відмовилася дослухатися до президента, щойно тойвзявся під тиском МВФ проштовхувати банківський закон, відомий як "антиколомойський". Цей закон прямо суперечив інтересам олігарха Ігоря Коломойського, який намагається повернути собі націоналізований "Приватбанк". Відколи Коломойський, який у передвиборчій кампанії ще підтримував Зеленського своїм медіаресурсом, відкрито кинув виклик президенту, главі держави доводиться перебиватись з допомогою ситуативних союзників у Верховній Раді.
Без компромісів за лаштунками президенту більше не обійтись. Таким чином, українська політика повертається до старих політичних практик. Зеленський дедалі відвертіше грає роль модератора між інтересами олігархів. А вони, своєю чергою, віддячують лояльністю: один купує квартири для звільнених з російського полону моряків, другий - автомобілі швидкої для лікарень, ще один купує захисні маски для лікарів, які виявилися беззахисними у розпал пандемії. Натомість як Зеленський збирається розв'язувати хронічні проблеми системи охорони здоров'я або інших сфер, так і залишається загадкою. Жодного плану у цього президента немає.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.