Якщо існує країна, де мистецтво майже завжди політичне, то це Росія. І не тільки після затримання Кирила Серебреннікова в Санкт-Петербурзі. Багато хто вже проводить паралелі з затриманням іншої величини російського сценічного мистецтва - Всеволода Меєрхольда. Він теж був відомим режисером та керівником театру. І його теж наприкінці 1930-х років затримали в Леніграді - сучасному Санкт-Петербурзі - і судили в Москві.
Але на цьому порівняння закінчується. Меєрхольда брутально катували, судили у сталінському суді та стратили. За всієї критики на адресу теперішнього керівництва Кремля, воно далеке від масштабу комуністичних репресій.
Митці як борці за більшу свободу
Однак правдою є те, що багато російських митців і нині вважали і вважають себе борцями за більшу свободу в усіх сферах життя: у культурі, в суспільному житті чи в політиці. Це стосується й Кирила Серебреннікова. Він любить провокацію і говорить правду. У минулі роки він критикував воєнний конфлікт Росії з Грузією, засуджував воєнні дії сепаратистів на Сході України, відкрито захищав провокативні акції Pussy Riot. Цим він викликає незадоволення в Кремлі. Але навіть вороги Серебреннікова визнають вартість його мистецтва. Десятки тисяч людей у Росії та інших країнах цінують його вистави. Це робить Серебреннікова ще підозрілішим в очах політиків-реакціонерів від культури.
Між іншим, був час, коли Серебренніков співпрацював із Кремлем. У 2010 та 2011 роках держава надавала мільйони для його постановок. Він брав ці гроші. Але тоді президента Росії звали Дмитро Медведєв. Його адміністрація підтримувала мистецтво і не втручалася в його зміст. Нині вітер дме в інший бік. Той, хто сьогодні приймає державне фінансування, знає, що з цим пов'язане очікування: "хто платить, той замовляє музику". Кремль хоче, щоб національне мистецтво було патріотичним і не перетинало певні межі, які частково існують і в країнах Заходу.
Для Серебреннікова свобода завжди була правом висловлювати політиці те, чого вона не хоче чути. Тому нині він перебуває під домашнім арештом. Але його доля - лише одна з багатьох. Проблеми з російським державним апаратом мають і рок-гурти, як-то "Машина часу", чи співачка Діана Арбеніна з "Нічних снайперів". І цей перелік можна продовжувати.
Мистецтво як боротьба за напрямок руху країни
Втішити може погляд у російську історію: у ХІХ столітті так звані "західники" та "слов'янофіли" теж сперечалися про те, чим є "російське мистецтво”. Письменники на початку 1960-х років допомагали Кремлю скинути з п'єдесталу ідола Сталіна. Після відлиги почалася ще суворіша цензура. Але щонайпізніше в часи "перебудови" правда про комуністичні злочини розкрилася.
Якщо коротко, то історія російської культури - це постійний рух убік більших чи менших репресій, боротьба, у якій ідеться не лише про мистецтво, а про цінності, про напрямок, який має обрати країна. Серебренніков хоче більшої свободи, перемоги ліберальних цінностей. Саме тому понад тисяча людей кілька годин стояли під московським судом, у якому слухали його справу, і підтримували режисера гучним скандуванням.
Саме тому, що є ці люди, що є боротьба за свободу - і внутрішню свободу теж, - у Росію можна вірити. Хоч зрозуміти її не завжди легко.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.