Коментар: Путін відвертається від Заходу

Той факт, що президент Росії Володимир Путін прибув до Берліна 1 червня для зустрічі з канцлером ФРН Анґелою Меркель, має підкреслити важливу роль, яка відводиться Німеччині в російській зовнішній політиці. Однак німецьким політикам не слід вважати, що Путін просто продовжить зовнішньополітичний курс Медведєва або власний, який він здійснював до 2008 року. Ні, новий господар Кремля найближчими роками стане приділяти менше уваги Європі й всьому Заходу.

Європа важливіша, ніж США

Європа, особливо Німеччина, залишиться головним орієнтиром для російської економіки. Зрештою, Євросоюз є для Росії найважливішим торговельним партнером. Тому Путін 1 червня відразу після переговорів з Меркель вирушить до Парижа на зустріч з президентом Франції Франсуа Олландом. А двома днями згодом, 3 і 4 червня, в рідному Санкт-Петербурзі він прийматиме гостей 29-го саміту ЄС - Росія, серед яких - голова Ради ЄС Герман ван Ромпей та голова Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу.

Ці зустрічі чітко говорять про те значення, яке має для Путіна Європа, на відміну від США, у яких він, судячи з усього, остаточно розчарувався. Не випадково Путін останньої миті і не зовсім ввічливо відмовився від можливості зустрітися з Бараком Обамою на саміті "великої вісімки" в Кемп-Девіді. Важко було знайти більш явну форму, щоб висловити своє невдоволення.
За цим криється розчарування Кремля намірами Вашингтона й за президента Обами продовжити розгортання в Європі системи ПРО, що не подобається Росії. Крім того, Путін розуміє, що Обама зайнятий передвиборною боротьбою, що нині і без того несприятливий момент для необхідних компромісів. До президентських виборів у США в російсько-американських відносинах настало затишшя. Однак не слід вважати це суто тактичним ходом.

Путін буде збільшувати дистанцію від Заходу. І не тільки тому, що він і його оточення незадоволені постійною критикою з боку США та Європи з приводу дефіциту демократії в Росії та авторитарної моделі правління. Скоріше, в центр російської зовнішньої політики зсуваються інтеграційні зусилля на пострадянському просторі і зміцнення відносин з Китаєм.

Ласкаво просимо до Москви

Уже кілька місяців Путін активно просуває ідею Євразійського союзу. Поки вступити в нього, крім Росії, погодилися тільки Білорусь і Казахстан. Але те, що відносини на пострадянському просторі знову стали пріоритетними для російської зовнішньої політики, чітко проявилося відразу ж після інавгурації Путіна. Він відмовився їхати на саміт "великої вісімки", офіційно пославшись на зайнятість у зв'язку з формуванням нового уряду, однак знайшов час зустрітися з президентами Киргизії, Узбекистану, Таджикистану, Казахстану, Білорусі та України на неформальному саміті СНД в Москві.

Путін хоче знову міцніше прив'язати колишні радянські республіки до Москви політично й економічно. Послаблення позицій США і Євросоюзу через економічну і фінансову кризу грає йому на руку. Оскільки американці втомилися від глобальної боротьби з міжнародним тероризмом, а європейська ідея втратила привабливість унаслідок кризи в єврозоні, момент для посилення інтеграції навколо Москви зараз сприятливий.

Китайський фактор

З цих же причин зростає і роль Китаю в зовнішній політиці Москви. По-перше, в Росії вважають, що потенціал для розширення російсько-китайських економічних і торговельних зв'язків ще не вичерпаний. По-друге, Китай відіграє дедалі важливішу політичну роль для Москви. Це і спільні дипломатичні домовленості на глобальному рівні, як у випадку з Сирією, і вже згаданий проект інтеграції в рамках Євразійського союзу. Останніми роками Китай активно просуває свої інтереси, насамперед економічні, в Центральній Азії та тісно взаємодіє в галузі політики безпеки з Росією та іншими колишніми радянськими республіками в рамках Шанхайської організації співробітництва (ШОС).

Тому не випадково Путін одразу після своїх "європейських" зустрічей вирушить - через Узбекистан - до Пекіна, де 5 і 6 червня в рамках ШОС проведе переговори з лідером КНР Ху Цзіньтао. А на зворотному шляху в Москву здійснить візит до Казахстану.

Політичний графік поїздок Путіна наочно відповідає його програмним зовнішньополітичним заявам останнього часу. Навіть якщо доходити якихось висновків поки, звичайно, зарано, складається враження, що Путін більше не очікує багато від Заходу. Якщо це так, тоді європейську політику щодо Росії, сформульовану як "зміни через зближення", можна вважати проваленою.

Автор: Інґо Маннтойфель, керівник відділу Східної Європи та головний редактор російської редакції DW