Про Кім Чен Ина написано вже багато, причому рідко щось справді доброзичливе. І це справедливо. Але в сьогоднішній ситуації, яка може перерости в кризу, про північнокорейського лідера можна сказати, що його поведінка не є ірраціональною. Навпаки, Кім Чен Ин має стратегію. І він дуже вперто її дотримується, як це робили і його батько Кім Чен Ір та дід Кім Ір Сен. Та, на відміну від попередників, Кім Чен Ин відчуває гострий брак часу. Очевидно, що це пов'язано зі зміною президента у Вашингтоні.
Адміністрація Дональда Трампа оголосила про закінчення підходу "стратегічного терпіння" у відносинах з КНДР, якого дотримувався попередній президент Барак Обама. Той факт, що з січня з Вашингтона знову й знову надходять суперечливі сигнали, Кім Чен Ін, можливо, тлумачить не так, як це насправді є, тобто як хаос в уряді США. Північнокорейський правитель, швидше за все, вважає, що всі публічні заяви погоджені до найменших деталей. І з цієї перспективи хаос у протилежному таборі є небезпечним, бо заплутує (можливо цілеспрямовано) потенційного супротивника.
Тому Кім Чен Ин бачить для себе "вікно уразливості". Найважливішою причиною цього є те, що на рівних він може змагатися з Америкою лише у пропаганді. У військовому плані це й близько не так. І розстановку сил не змінили навіть ядерні та ракетні випробування КНДР. Кім Чен Ин хоче закінчити свою програму розробки ядерної зброї настільки швидко, наскільки це технічно можливо, адже тільки тоді він відчуватиме себе убезпеченим від нападу.
Інше питання, чи справді зможуть врегулювати конфлікт добрі поради, наприклад, Китаю, який вважає, що Вашингтону все-таки слід розпочати діалог з Пхеньяном. Якщо в житті Кім Чен Ина, якому вже за 30 років, і є щось незмінне, то це недовіра. Він вважає, що нікому не можна довіряти - особливо, нікому з-за кордону, а також жодному аркушу паперу. Тож, хоч теоретично угода з КНДР і можлива, про повну денуклеаризацію Корейського півострова в ній навряд чи йтиметься. І практично неможливо покладатися на те, що Кім Чен Ин дотримуватиметься її положень. Раціональність північнокорейського лідера має свої межі.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.