Попереджувальний постріл Олімпіаді
Біг на 100 метрів - чи не найяскравіше видовище Олімпійських Ігор. Навряд чи ще якесь змагання зачаровує глядачів з усіх культур так, як 10-секундний виступ спринтерів. Та коли навіть на нього не розпродані квитки, очевидно: щось пішло не так в Олімпійському королівстві. У дні інших змагань - боротьби, фехтування, велоперегонів на треку, футболу та навіть плавання - місця олімпійського стадіону були заповнені лише на 60 відсотків. Причина? Квитки на Олімпіаду виявилися задорогими для більшості бразильців. Невже Олімпіада втратила свою принаду?
І так, і ні. Ні, оскільки Ігри у Ріо мали, що запропонувати глядачеві. Наприклад, напрочуд емоційні вирішальні моменти, такі як драматичний фінал футбольного турніру серед чоловіків між Бразилією і Німеччиною, перемога української тенісистки Еліни Світоліної над першою ракеткою світу, американкою Сереною Вільямс, або програш плавця Майкла Фелпса своєму молодому фанатові із Сінгапуру. Спортивні змагання представників країн усього світу продовжують приваблювати мільярди глядачів завдяки телебаченню, радіо та смартфонам.
Водночас, відповідь "так" також правильна. Ігри дедалі більше відходять від свого походження та ідеалів. Повсюдна комерціалізація Ігор, сумніви у здобутках через допінгові скандали, частковий параліч громадського транспорту навколо олімпійських об'єктів; сурові заходи безпеки як вимога часу, - усе це призводить до певного розчарування серед аудиторії.
Людям набридла олімпійська гігантоманія
Ріо, місто спортивних фанатів, не на самоті у своєму незадоволенні. Інші міста пішли ще далі: Мюнхен, Краків, Стокгольм, Осло та Гамбург сказали "ні" Олімпіаді ще до завершення процесу подачі заявок на її проведення. Надто дорого вона обходиться платникам податків (Бідному Ріо, наприклад, довелося викласти 10 мільярдів доларів США). Міжнародний олімпійський комітет (МОК) висуває забагато особливих вимог. Після Ігор місто проведення залишається із непотрібними об'єктами спортивної інфраструктури, що руйнується, як-от в Афінах. Людям просто набридла олімпійська гігантоманія.
Високопосадовця МОК, ірландця Патріка Хіккі заарештували через звинувачення у продажу квитків на чорному ринку. В очах громадськості це лише підтвердило імідж спортивних менеджерів як охочих до наживи корупціонерів. Більше того, американські спортсмени Раян Лохте та Джеймс Фейген вигадали розбійний напад для відвернення уваги від учиненого ними вандалізму. Тож не дивно, що у Олімпіади - проблеми з іміджем. Наскільки взагалі можна довіряти "олімпійській сім'ї"?
"Чистота" Ігор - лише ілюзія
Підозри стали невід'ємною частиною більшості спортивних змагань. У велогонках на треку - підозріло вражаючі досягнення, у важкій атлетиці - випадки допінгу. Ба більше: на допінг-контролі кілька вочевидь погано навчених тестувальників сплутали імена та навіть стать спортсменів. Окремі волонтери випадково розповіли про допінгові перевірки, які повинні були пройти без попередження. Це ставить серйозні запитання до системи перевірки на зловживання препаратами у Ріо. Десятки позитивних тестів зі змагань у Пекіні, Лондоні та Сочі вже довели, що "чистота" Ігор - лише ілюзія.
Не можна не згадати і кілька чудернацьких рішень, якими всіх здивували спортивні функціонери. Наприклад, усупереч логіці Олімпіади більшу частину команди росіян допустили до змагань, тоді як відмовили усім паралімпійцям. Можна лише здивовано здіймати брови від новини, що Олена Ісинбаєва, відсторонена від змагань у Ріо через допінг, була обрана членом комісії спортсменів у МОК.
Попри все, ці Ігри молоді лишаються чудовою ідеєю. Перегляд мирних змагань та культурний обмін збирають в одному місці людей з країн усього світу. Тим не менш, роздування та дорожчання таких зустрічей - велика помилка. Ріо з напівпорожніми трибунами стало попереджувальним пострілом для МОК. Сподіватимемося, вони його почули.