Коментар: Стрєлков-Гіркін vs Путін?
Він за росіян, демократію і війну з Україною. Він проти Путіна, Кудріна і "економіки труби". Ой, вибачте, з Путіним усе складніше: він його підтримував раніше, зараз не підтримує, але може ще раз підтримати, якщо той знову стане справжнім верховним головнокомандувачем і виграє війну з "київською хунтою".
Страшилка для хіпстерів та Заходу
Я був упевнений в тому, що Ігор Гіркін (більше відомий як Стрєлков) обов'язково дасть знати про себе напередодні виборів до Державної думи. І ось відразу два інтерв'ю з колишнім лідером сепаратистів на Донбасі - британському виданню The Guardian і російській інтернет-газеті "Знак", опубліковані на початку червня, - підтверджують: Кремль буде лякати радикальними націоналістами хіпстерів-білострічечників, міську інтелігенцію та інших, хто сумнівається. Напередодні нової кампанії за скасування санкцій Європейського Союзу образ Гіркіна стане в нагоді і для імітації загрози для Заходу: мовляв, ми вам, панове, може, не дуже подобаємося, але подивіться, хто може прийти нам на заміну. При цьому радикали будуть у російського керівництва завжди в полі зору і на короткій прив’язі.
Я жодним чином не ставлю під сумнів щирість висловлювань Гіркіна. Його погляди - еклектична суміш монархізму (портрет Миколи Другого на видному місці), демократії, імперіалізму і націоналізму. Ці погляди більш-менш відповідають ідеології сайту "Спутник и погром" Єгора Просвірніна. Сам Просвірнін та інший націоналіст - Костянтин Крилов - тепер соратники Гіркіна у недавно створеному і очолюваному ним "загальноросійському національному русі". Але я не можу уявити собі, що колишній ефесбешник, який, як ніхто інший, багато знає про те, що насправді відбувалося в Криму і в Україні в 2014 році, раптом сам по собі відправився у вільне плавання морем політики.
Адже навіть для того, щоб людині з біографією "екс-міністра оборони ДНР" прочитати лекцію в Російській академії народного господарства і державної служби, керівництву вишу потрібно мати дозвіл з адміністрації президента. А можливо й рекомендацію звідти в стилі: "Ми були б не проти, якби ви його запросили виступити".
Небезпечне перетворення
Путін чудово усвідомлює політичну привабливість російського націоналізму. Але сам він завжди уникав використання націоналістичних гасел, побоюючись, що політичне життя у цьому випадку доволі швидко вийде з-під контролю під гаслом "справедливого переділу власності на користь титульної нації". Спроба зіграти на націоналізмі у 2014 році (пригадуєте свічку, яку російський президент поставив у храмі за "героїв Новоросії"?) ледь не вдарила рикошетом по Кремлю.
Солдати удачі, ідеалісти, фріки та, що найважливіше, звичайні російські чоловіки, задавлені безпросвітним життям у провінції, поринули на Схід України, щоб реалізувати там свої головні бажання. Комусь подобалося вбивати, хтось хотів заробити, а хтось - і таких було чимало - сподівався знайти самоповагу і хоч якийсь сенс життя. У спальних районах Златоуста або Твері, у селищах міського типу та мономістах його не відшукати.
У степах Донбасу, з автоматом навпереваги і "бандерівцями" по той бік шосе, сенс життя знаходиться сам собою. Донбаська війна стала свого роду репетицією того, що може статися у кризовій ситуації зі значною частиною суспільства в Росії. Однією з причин згортання наприкінці 2014 року операції із захоплення Сходу України методом гібридної війни стали побоювання Кремля: російський націоналізм доволі швидко перетворюється на націонал-соціалізм, для якого нинішня еліта - такий самий ворог, як і Захід.
"Наш Ратко Младич"
І ось тепер, через півтора роки, дещо призабутий (як він сам зізнався) Ігор Гіркін раптом повертається на публіку у компанії діячів, які, вочевидь, добре знають напам'ять номери багатьох телефонів в адміністрації президента. Він вимагає продовження війни з Порошенком - Кремль твердо відповідає: "Ні". Він наполягає на перегляді політики 1990-их і каже, що кудріним-чубайсам у Росії немає місця - Путін призначає Кудріна писати нову програму реформ. Він називає Путіна Мілошевичем, але тоді "герой Новоросії" - "російський Ратко Младич"! І скажіть тепер, хто на цьому тлі виглядає привабливіше - для інтелігенції, для еліт, які борсаються між приймальнею Путіна та Заходом, що став холоднішим до них, для самого цього Заходу?
Думаю, ветеран Придністров'я, Чечні, Боснії і Герцеговини пан Гіркін чудово розуміє, що став частиною системи, за якої у нас є і ліберали, і націоналісти, і комуністи, але немає реального політичного вибору. Він не загинув від вибуху міни і не був розстріляний у своїй машині, як це сталося з деякими ватажками донбаського заколоту, тому що завжди виконував наказ: сказали захопити Слов'янськ - захопив, сказали стати головнокомандувачем - став, сказали піти - пішов. Сьогодні треба, щоб він критикував Путіна - і він критикує. Але портрет президента, як зізнався Гіркін, він досі тримає за шафою - раптом треба буде повернути його на стіну.