В іранському суспільстві панує атмосфера незадоволення і гніву. Молоді жителі країни збунтувалися - вони по горло ситі обіцянками і порожніми релігійними або політичними гаслами. Неоліберальна економічна політика, що призвела до злиднів мільйонів людей, масштабна корупція, землетрус, на який влада не відреагували належним чином, та інші екологічні катастрофи, зокрема стрімке вичерпання запасів води, підготували ґрунт для хвилі протестів. Останньою краплею для іранців стало різке зростання цін на яйця через масове знищення курей після спалаху пташиного грипу. Це переповнило чашу загального розчарування. Протести на місцевому рівні переросли в заворушення по всій країні.
Без конкретної програми та явних лідерів
Але чи вже можна назвати те, що відбувається, революцією, яка в підсумку призведе до зміни теократичної системи правління в Ірані? Щодо цього у багатьох є сумніви. В силі протестного руху одночасно криється і його слабкість: через відсутність явних лідерів і децентралізованість протестів, що спонтанно розгораються, влада не може просто заарештувати ймовірних організаторів і обезголовити рух. Водночас заклики до поліпшення становища в соціальній сфері супроводжуються не конкретною програмою, а лише суперечливими вимогами.
Тим часом, іранське керівництво також може мобілізувати вражаючу кількість своїх прихильників. Однак у першу чергу, варто зауважити, що влада має в своєму розпорядженні воєнізовані формування, армію, поліцію і спецслужби, які забагато втратили би, якби долучились до протестів. У минулому вони вже продемонстрували свою готовність жорстоко придушувати аналогічні акції.
Згадаймо, що за майже сорокарічну історію іранської теократії в країні раз в десять років виникали великі протестні рухи. В останній раз це відбулося в 2009 році, коли з'явився значно масштабніший "Зелений рух" - з мільйонами людей на вулицях, конкретною програмою і явними лідерами. Він також був жорстоко придушений - чим, ймовірно, можна частково пояснити небажання ветеранів 2009-го року брати активну участь в нинішніх протестах.
Розкол в політичних колах Ірану
На тлі нинішніх заворушень явно проявився розкол у політичному істеблішменті Ірану. Радикали й більш помірковані сили - сил, по-справжньому поміркованих або орієнтованих на реформи, в тегеранських політичних колах просто немає - борються між собою за владу і вплив у країні. Сторони намагаються використовувати протести, аби послабити своїх суперників, а також позиціонувати себе як наступників верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї.
А як на протести в Ірані повинні відреагувати іноземні держави? Очевидно одне - демонстранти заслуговують на нашу повну солідарність. Участь у демонстраціях і вільне вираження своєї думки - фундаментальне право, яке має дотримуватися всюди, в тому числі і в Ірані.
Необхідно натиснути на Тегеран, аби змусити місцевий уряд поважати свої власні закони. Президент Хасан Роухані неодноразово визнавав, що в Ірані дозволені акції протесту. Натиснути можна в тому числі й за допомогою економічних важелів - на тлі свого гнітючого економічного становища Іран вкрай потребує зарубіжних інвестицій. Крім того, інтернет-концерни повинні зберігати або створювати відкриті платформи для вільного обміну думками.
Але відкриті заклики до зміни режиму, з якими виступили, наприклад, Сполучені Штати, навпаки, є контрпродуктивними. Це дає консерваторам привід стверджувати, що протести організовані з-за кордону. До того ж, демонстрацію Дональдом Трампом симпатії до іранського народу не сприймають серйозно й самі іранці. Їм було досить однієї лише запровадженої Трампом заборони на в'їзд до США, зокрема і для громадян Ірану, включно з політичними біженцями.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.