Всередині м'яка, назовні жорстка. Це принцип вільної від міждержавного прикордонного контролю Шенгенської системи. Держави-учасниці відкривають свої спільні кордони, але лише тоді, коли вони захищають зовнішні кордони ЄС. Проте цю систему цілковито вихолощили. Щодня тисячі біженців без перешкод переходять в Італії через кордон Шенгенської зони і потрапляють до Австрії, а потім і до Німеччини. На шляху Балканами біженці часто перетинають зовнішні кордони ЄС тричі: після потрапляння до країни-члена ЄС Греції їх відсилають в Македонію, яка не входить до Євросоюзу, і проти цього активно протестує. Македонія, у свою чергу, переправляє людей до Сербії. Вже звідти вони потрапляють в Угорщину, тобто знову на територію Шенгенської зони.
Угорщині все це зрештою уже набридло, хоча вона і є передусім транзитною країною на шляху біженців. Тож Будапешт будує на кордоні з Сербією паркан. Багатьох у Європі це обурює. Проте тим самим Угорщина намагається захистити не лише саму себе, але і зовнішній кордон ЄС, чого від неї й очікують.
Особливий шлях Німеччини
Дотеперішня Дублінська система, за якою за біженців відповідає та країна ЄС, на території якої вони ступили на землю Євросоюзу, вже давно стала фарсом. Італія та Греція - держави, яких ця система найбільше зачіпає, її ігнорують, тоді ж як країни, куди шукачі притулку власне хочуть потрапити, дедалі відкритіше погрожують знову почати контролювати власні кордони. Шенген - одне з найвидатніших досягнень Європи - під загрозою.
За такого надзвичайного стану жодним чином не достатньо лише говорити про справедливий розподіл біженців. Його не може бути без затвердження загальної стратегії, адже багато держав категорично відкидають запровадження квот. З іншого боку, з добровільним прийомом біженців також не може тривати далі так, як зараз. Адже колись навіть взірцеві Німеччина та Швеція дійдуть до своїх меж.
Німеччина на сьогодні в політиці щодо біженців іде особливим шляхом, за яким вона приймає майже кожного, хто прибуває. Політики намагаються перевершити один одного пропозиціями надавати громадянство та інтегрувати, не питаючи, чи хтось справді має підстави для отримання притулку. Це щось унікальне у всьому світі.
Комісар ООН не проти видворення
Антоніо Гутерріш, верховний комісар ООН у справах біженців, роками закликав європейців приймати більше біженців з Сирії та Іраку. Проте він добре розрізняє між біженцями, які втікають від громадянської війни та економічними мігрантами. Коли вже й він вимагає облаштувати на зовнішніх кордонах ЄС пункти реєстрації, які б фінансував Брюссель, це вже щось значить. Адже в цих проблемних точках мають не лише реєструватися усі в'їжджаючі біженці, але й перевірятися, наскільки обґрунтованим є їхнє бажання отримати притулок. Хто прибуває з економічних міркувань, не повинен отримувати можливість просто так потрапляти на територію Євросоюзу. Очевидно, навіть Гутерріш зауважив, що саме стоятиме у Європі на кону у суспільно-політичному аспекті, якщо неконтрольована імміграція продовжуватиметься.
Такі центри реєстрації повинні працювати за єдиними стандартами. І вони мають полегшити ситуацію в країнах першого в'їзду. Але також полегшення відчують такі країни, як Німеччина, де громадам доводиться розбиратися з наслідками провалу на усіх вищих рівнях аж до загальноєвропейського.
Лишається одне питання: чи це функціонуватиме. А запрацювати може такий механізм лише тоді, коли зважатимуть і на всі його неприємні сторони. Завертати назад слід ще на зовнішніх кордонах ЄС усіх тих, хто не має підстав на отримання притулку. І також відсилати послідовно усіх тих, хто оминув ці пункти реєстрації - незалежно від того, в яку країну вони врешті-решт потрапили. Тоді збільшиться і підтримка для розподілу тих, хто дійсно потребує притулку, всередині Євросоюзу. І тиск не Шенген суттєво послабиться. За будь-яких обставин це означатиме кінець особливого шляху Німеччини у цьому питанні. Адже для цього настає якраз дуже доречний час.