Коментар: Рушійні сили Верховної Ради

27 листопада на перше засідання збереться новий склад Верховної Ради України. Уперше за історію незалежності в ньому не представлена партія комуністів. Нема у ньому і націоналістичної партії "Свобода". Проте там будуть герої Євромайдану, журналісти, комбати, колишні наближені до Януковича особи та нинішні соратники Порошенка. Він них чекають багато чого: знищення наявної корупційної системи керування країною, припинення війни на Донбасі та якісних змін у країні. Якщо цього не станеться, дострокових виборів і президента, і парламенту не уникнути вже 2015 року.

Два головні завдання Верховної Ради

У кожного складу парламенту незалежної України була своя місія. 1991 року - оголосити незалежність, у 1996 році - прийняти конституцію, 2014-го - усунути з посади президента Януковича. Нова Рада, як і в цілому українська влада, опинилася перед двома викликами: визначитися у питанні відносин з Росією та, якщо й не викорінити, то на ділі, а не на словах взятися за боротьбу з корупцією.

Агресивна політика Кремля давно вже вимагає адекватного та оперативного реагування з боку народних обранців. Війна на сході країни і анексія Криму вимагають суттєвого корегування зовнішньої політики України. Її, згідно з конституцією, визначає Верховна Рада. Від початку війни на Донбасі концепція зовнішньої політики країни, як і концепція національної безпеки та оборони не змінювалися. Ані кроку поки не зроблено в бік НАТО. Не визначено політику щодо Росії. Подальше затягування розгляду цих питань у Раді пагубне для української держави.

Корупція всередині України - інший небезпечний і руйнівний фактор. "Відкати", "схеми", "віджими", "котлети" (хабарі) органам контролю - усе це й досі лишається реальністю в країні. Усе це гальмує проведення економічних реформ. Корупція відлякує іноземних інвесторів і є одним з бар’єрів на шляху до отримання фінансової допомоги Заходу.

Чи може новий парламент вирішити ці два завдання? Не просто може - зобов’язаний! Для цього Верховна Рада має все необхідне: інструменти для законодавчого врегулювання цих питань і контроль за їхнім виконанням.

Порошенко vs Яценюк

Протистояння президента Петра Порошенка і прем’єр-міністра Арсенія Яценюка - головна інтрига у новій Раді. Очевидно, що конфлікту їм не уникнути. Непряме свідчення цього - затяжні коаліційні переговори, погодження принципів побудови коаліції, демонстрація главою держави та керівником уряду кадрових амбіцій.

Президент Порошенко ніколи не приховував, що хоче отримати контрольний пакет акцій у новій Верховній Раді. Після приголомшливого результату на дострокових виборах голови держави (перемога у першому турі з результатом у 54,7 відсотка голоісв) Порошенко хотів закріпити свій успіх на виборах у парламент. Цю місію було покладено на створену під голосування партію "Блок Петра Порошенка".

Проте, незважаючи на всі прогнози, партія голови держави у загальнодержавному виборчому окрузі поступилася "Народному фронту" прем’єр-міністра Арсенія Яценюка. А це означає, що Порошенко змушений ділити владу, як мінімум, на двох. Хоча якби його воля, Порошенко хотів би бачити і главою уряду, і спікером парламенту своїх людей, наприклад, віце-прем’єра Володимира Гройсмана чи очільника свого блоку, колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.

Яценюк та його команда до політичних торгів готові. Проте на своїх умовах. Порошенкові є що втрачати - владу, Яценюку є до чого прагнути - до президентського крісла. Хтось каже, що зараз не час ділити портфелі та повноваження - у країні триває війна. Так, триває. Проте розподіл сфер вплину ніхто не скасовува. Питання лише в тому, чи вистачить мудрості Яценюку та Порошенку не повторити помилок Тимошенко та Ющенка, зроблених ними у 2005 році.

"Тонізуючі сили" і "патрони" у новій Раді

Атмосферу в новому парламенті будуть створювати дві сили. Перша - командири батальйонів, які воюють на Донбасі, громадські діячі, герої Євромайдану та журналісти. Друга - так звані власники акцій оновленої Верховної Ради: Петро Порошенко, великі підприємці Дмитро Фірташ, Віктор Пінчук, Ігор Коломойський і Сергій Льовочкін.

Одним відведена роль суворих, проте справедливих контролерів за колегами. Можна без кінця кепкувати у соціальних мережах про перші незграбні кроки в політиці журналіста Мустафи Найема, комбата Семена Семенченка, активістки Світлани Заліщук і майданівського козака Михайла Гаврилюка. Проте саме від їхньої наполегливості і принциповості, без перебільшення, залежить майбутнє і цього складу Верховної Ради, і української держави.

Серед "акціонерів" Ради лише двоє - Петро Порошенко і Сергій Льовочкін - публічно позначили свій вплив на новий склад парламенту. Президент провів до нього депутатів під брендом свого блоку, а екс-глава канцелярії Януковича, якого вважають ще й куратором Радикальної партії, прийшов до Ради за списком "Опозиційного блоку". Проте українські аналітики впевнені у причетності до основних політичних проектів олігархів Коломойського, який співпрацює з проевропейськими партіями, і Фірташа, який підтримує їхніх опонентів.

Як би там не було, але і в першої, і в другої, як, зрештою, і в інших груп впливу в Раді достатньо сильно розвинутий інстинкт самозбереження. Саме він, а ще страх перед новим Майданом - ті рушійні сили, які будуть підштовхуватимуть депутатів до реформ. Іншого шляху в нинішнього парламенту просто немає.

Сергій Руденко - журналіст, телеведучий на українському каналі ТВі, автор низки книжок про українських політиків