Коронавірус: до кого дослухається уряд України

Карантин в Україні у зв'язку з поширенням COVID-19 продовжили щонайменше до 11 травня. В уряді також прогнозують, що в умовах боротьби з коронавірусом країні доведеться жити ще принаймні два роки. Прем'єр-міністр Денис Шмигаль заявив, що урядовці щодо піку захворюваності покладаються на моделювання аналітиків Національної академії наук (НАН) України та дані міністерства охорони здоров'я (МОЗ). DW з'ясовувало, до кого дослухаються в уряді, ухвалюючи рішення, пов'язані з протидією епідемії.

Без єдиної профільної інституції

Перші робочі групи щодо протидії коронавірусу в Україні були створені ще наприкінці січня за прем'єрства Олексія Гончарука, коли профільним міністром була Зоряна Скалецька. До першого оперативного штабу увійшли представники таких структур МОЗ як Центр громадського здоров'я (ЦГЗ), Науковий токсикологічний центр імені Левка Медведя, Науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Також до пулу фахівців долучили директорку Інституту епідеміології та інфекційних хвороб імені Левка Громашевського Національної академії медичних наук (НАМН) Вікторію Задорожню, професорів Національного медуніверситету імені Олександра Богомольця - Ольгу Голубовську та Сергія Дуброва.

Пізніше при міністрові Іллі Ємцю список штабу розширили, включивши туди також інших українських лікарів-інфекціоністів, фахівців Національної академії наук (НАН), представників міжнародних організацій. Зокрема йдеться про експертів Центру США з контролю та профілактики захворювань, Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ), Бюро ВООЗ та комітету Червоного хреста.

Читайте також: В Україні змоделювали, за яких обставин і коли епідемія COVID-19 піде на спад

Склад антикризового штабу, до якого долучені і профільні фахівці, і представники ключових відомств країни, кілька разів оновлювався. Нині у вільному доступі є лише березневе розпорядження Кабміну. На запит DW в уряді поки що не надали чинний склад антикризового штабу.

Єдиної наукової установи, яка би сконцентрувала фахівців з протидії коронавірусу, в Україні з різних причин немає, пояснює у розмові з DW директор Наукового токсикологічного центру, колишній головний санітарний лікар України Микола Проданчук, який на перших порах входив до оперативного штабу. За його словами, профільним у цьому питання є Інститут інфекційних захворювань імені Левка Громашевського. Але нині його потужностей, як і загалом ресурсів усіх інституцій і Національної академії медичних наук (НАМН), і Національної академії наук (НАН), недостатньо для таких серйозних викликів. А тому вирішувати проблему доводиться спеціалістам з різних установ, "які ще лишилися, мають знання і досвід, є фактично волонтерами", підкреслює співрозмовник.

Відголоски Держсанепідслужби

Головною медійною особою, відповідальною за тему коронавірусу в Україні нині є заступник міністра охорони здоров'я Віктор Ляшко. Наприкінці лютого цього року його призначили головним державним санітарним лікарем. Відновити цю посаду, як і саму санітарно-епідеміологічну службу (СЕС), запропонували Кабміну в Раді національної безпеки й оборони. Справа в тому, що у 2017 році уряд ліквідував Державну санітарно-епідеміологічну службу, назвавши її функціонування "недоцільним". Такому кроку передувала низка переформатувань, які стартували ще в 2014 році. Установу називали радянським рудиментом, звинувачували у масштабних зловживаннях та корупційних схемах. У підсумку функції СЕС поступово розділили між Держспоживслужбою та створеним у 2015 році Центром громадського здоров'я (ЦГЗ), який за задумом і має займатися епідеміологічним наглядом і біологічною безпекою.

Читайте також: Чому в Україні критикують дії уряду в боротьбі з коронавірусом

Сам Ляшко, раніше коментуючи своє призначення, заявляв, що реанімувати збираються не саму службу, а систему реагування на епідеміологічні небезпеки. Нині в Україні поновлюють систему головних санітарних лікарів областей. На думку інфекціоністки Ольги Голубовської, до складу штабів та робочих груп вперше за останні роки роботи МОЗ "включили справді спеціалістів, колишніх головних санітарних лікарів, які знають регіони до дрібниць".

На думку науковців, в обмежених медичних умовах України фахівці роблять все можливе, аби стримати поширення коронавірусу. Микола Проданчук із Наукового токсикологічного центру також говорить про те, що попри складну економічну ситуацію, карантинні заходи є виправданими та ефективними. "Відверто знаючи все, що відбувається, і все, до чого довели нашу систему охорони здоров'я саме як систему, то я мав набагато песимістичніші прогнози", - коментує фахівець для DW.

Закордонний досвід та волонтери

Попри те, що фахівці з протидії коронавірусу працюють в Україні вже майже три місяці, саме міністерство охорони здоров'я постійно зазнає реорганізацій та змін керівництва. Так, від початку епідемії уже змінилося три міністри, у яких подекуди відрізнялося бачення на певні проблеми. Часто хаотичними і не узгодженими видаються певні запроваджені обмеження або рекомендації, які дають населенню. Яскравий приклад - дискусія про носіння масок. На інформаційних плакатах, які можна зараз спостерігати у громадських місцях країни, досі йдеться про те, що медичку маску варто одягати лише людям із симптомами хвороби. Разом з тим при чинному міністрові охорони здоров'я Максиму Степанові уже запровадили обов’язковий "масковий режим".

Офіційні рекомендації влади для громадськості здебільшого видаються, посилаючись на закордонний досвід та Всесвітню організацію охорони здоров'я. "Це досить хороший варіант для України, яка має розвалену науку, де давним-давно немає наукових традицій, - вважає Федір Лапій, інфекціоніст, доцент Національної медичної академії післядипломної освіти імені Платона Шупика, який обізнаний із процесом організації роботи МОЗ. На думку фахівця, покладатися лише на українських науковців у контексті ухвалення адміністративних рішень в Україні, було би не правильно. "Для нас це була б загибель, краще б тоді брати вивірено виписані рекомендації інших країн і адаптувати їх до України з точки зору специфіки надання медичної допомоги", - вважає спеціаліст. Лапій також звертає увагу на те, що в державних і наукових установах нині бракує навіть фахівців для швидкого моніторингу чи навіть перекладу закордонних практик, однак є дуже багато тих, хто допомагає і "готовий допомогти на волонтерських засадах колегам, Україні".