Космічне випромінювання впливає на клімат на Землі

Вже четверта Міжнародна конференція з питань клімату й енергетики відбулася у Мюнхені минулими вихідними. Зустрічалися на ній вчені, які представляють погляди, альтернативні до поширеної нині тези про те, що головною причиною потепління на Землі є спалювання традиційних енергоносіїв і викиди вуглекислого газу в атмосферу.

Міжнародна конференція з питань захисту клімату, яка почала свою роботу в понеділок у Дурбані, виходить саме з цієї тези. Її головний заклик – спалювати якомога менше традиційних енергоносіїв, бо інакше загрожує катастрофа з кліматом на Землі.

Сонце захищає планету

Такий підхід до змін клімату – очевидне перебільшення, стверджують критично налаштовані до поширеної думки вчені. На їхнє переконання, на клімат на Землі впливає передусім Сонце і космічне випромінювання, яке виникає в результаті вибухів зірок у нашій галактиці.

Загалом процеси, які впливають, з альтернативної точки зору, на клімат Землі, є дуже складними. Сонце оточене геліосферою, велетенським електромагнітним полем, яке захищає Землю від космічного випромінювання, пояснює Ян Вайцер, геохімік з університету Оттави. «Коли сонячна активність є сильною, геліосфера відводить від Землі більше космічного випромінювання. Коли ж сонячна активність знижується, то на Землі прохолодніше, але й захист від випромінювання з космосу знижується», – аргументує Вайцер.

Клімат змінюється, навіть якщо СО2 мало

Під впливом космічних променів, які проникають в атмосферу, утворюються певні ізотопи вуглецю й берилію, які вчені мають змогу вимірювати, наприклад, в річних кільцях дерев. Таким чином вони можуть осягнути картину сонячної активності упродовж цілих тисячоліть. У схожий спосіб визначається концентрація СО2 через буріння льодяних мас Землі.

Усі зібрані дані Вайцер порівняв з динамікою розвитку температур останніх 10 тисяч років, і йому вдалося визначити чіткий взаємозв’язок між сонячною активністю й температурою на планеті. Водночас науковці виходять з того, що викиди вуглекислого газу в атмосферу в допромислову добу залишалися на константно низькому рівні. Причинного зв’язку між концентрацією двоокису вуглецю та глобальними змінами клімату, які відбувалися в ці тисячоліття, встановлено не було.

До того ж, стверджує Вайцер, набагато важливішими за CO2 для клімату на планеті є випаровування води й хмари. Він наголошує, що водяний пар є взагалі найважливішим парниковим газом і має сильніший вплив на клімат, ніж СО2.

Багато сонця – менше хмар

Взаємозв’язок між космічним випромінюванням і водяними випаровуваннями змогли віднайти вчені данського Центру досліджень сонця й клімату. Вони довели, що космічне випромінювання чинить прямий вплив на утворення хмар. Очевидно, вирішальним імпульсом є іонізуюча дія космічного випромінювання, припускає фізик Генрік Свенсмарк, який працював над цією темою. «Між космічними випромінюванням й кліматом є зв'язок. Щоразу, коли ми помічали зміни, пов’язані з космічними променями, ми реєстрували й зміни в кліматі», – зауважує Свенсмарк.

Тому вчений намагається осягнути молекулярні процеси, які могли б дати пояснення цьому спостереженню. Свенсмарк припускає, що іони, які виникають внаслідок космічного випромінювання, утворюють над океанами крихітні аерозолеві частки, які посилюють хмароутворення.

Тобто, розвиває далі свою теорію данський вчений, чим сильніше випромінювання з космосу, тим більше утворюється цих аерозолів, а отже, виникає й більше нуклідів у хмарах в процесі конденсації. «У такий спосіб змінюються властивості хмар, у них більше краплин, хмари стають ширшими. Краплини ж стають меншими, опадів стає менше. Як наслідок, хмари довше утримуються», - каже Свенсмарк.

Цю тезу вчений зміг підтвердити під час різних лабораторних досліджень. Ще один дослідницький проект під назвою CLOUD (англ. cloud - хмара) Європейської організації ядерних досліджень CERN підтвердив ці тези Свенсмарка. Фізичні процеси у реальній атмосфері Землі також піддаються вимірюванням. Для цього Свенсмарк спостерігав за інтенсивністю космічного випромінювання після великого вибуху на сонячній поверхні. Одразу після нього було заміряно на 15 відсотків менше космічних променів, що відповідає змінам у процесі сонячного циклу. Через кілька днів після вибуху знімки із супутників зафіксували помітне зменшення в обсязі хмар над Землею. Часове зміщення пояснюється тим, що потрібен час на те, щоб із найменших аерозолів утворювалися справді великі хмари.

Автори: Фабіан Шмідт, Леся Юрченко
Редактор: Наталя Неділько