Націонал-патріотичні партії України перед виборами
3 січня 2019 р.
У багатьох країнах на захід від України при владі перебувають праві партії. Серед найближчих - Польща, Угорщина, Чехія, Австрія. Українські праві партії "Свобода", "Національний корпус", "Конгрес українських націоналістів", а також громадські рухи ОУН, С14 та "Тризуб" фактично завершили об'єднання перед весняними президентськими та осінніми парламентськими виборами 2019 року. DW вивчала шанси українських правих на успіх.
Міжпартійна конкуренція за ідею патріотизму
Соціолог та директорка київського "Фонду демократичних ініціатив" Ірина Бекешкіна в інтерв'ю DW поділилася результатами свого останнього опитування виборців, опублікованими 25 грудня. За її словами, рейтинг єдиного кандидата від об'єднаних українських націоналістичних партій та рухів Руслана Кошулинського склав 0,7 відсотка. Навіть якщо брати окремо відсотки всіх правих та скласти їх, вони все одно не дотягують до прохідного п'ятивідсоткового бар'єра.
"Відповідь проста, - пояснює дослідниця. - Праві партії більше не є монополістами націоналістичної риторики. Йде війна, українізація суспільства, боротьба проти російського впливу, і сьогодні такі ідеї стали більш популярними серед інших кандидатів у президенти. Їх використовує Петро Порошенко, на них значною мірою будує свою виборчу кампанію Анатолій Гриценко, частково Юлія Тимошенко. Тому націоналісти розгубилися, де їхня специфіка? Її немає".
Ще одна причина низьких рейтингів українських правих, на думку київського політолога Володимира Фесенка, - вузька ніша етнічного націоналізму. У війні 2014 року на захист України стали люди не лише українського походження. "Ніша етнічного націоналізму звузилась, а войовничого патріотизму - навпаки стала ширшою, це сьогодні домінантний тренд багатьох українських партій. Не думаю, що це буде постійно, ситуація змінюється. Але тепер це одна з причин зменшення підтримки націоналістів", - зазначає експерт.
Минулі успіхи
За словами Фесенка, успіх націоналістів 2012 року, коли "Свобода" взяла 10 відсотків голосів та отримала 37 мандатів у Верховній Раді України, став сенсацією завдяки унікальній ситуації того часу: значна частина виборців, котра ніколи - ні до, ні після - не голосувала за націоналістів, зробила це. Українці побачили в "Свободі", як тоді казали соціологи, "спецназ опозиції", тобто найактивнішу опозицію владі Віктора Януковича. Сьогодні, за словами політолога, для повторення цієї ситуації немає підстав, смаки електорату змінилися.
"Рейтинги "Свободи" впали перед позачерговими парламентськими виборами 2014 року, хай як це парадоксально, через те, що партія в очах виборців була в парламенті разом з Партією регіонів, політика якої призвела до другого Майдану. По-друге, риторику правих активно перехоплюють інші партії та кандидати в президенти", - пояснює політолог.
Майбутні надії
Єдиний кандидат в президенти України від об'єднаних націоналістів Руслан Кошулинський скептично ставиться до результатів соціологічних опитувань і наводить приклад, коли в 2015 році був кандидатом у мери Львова від "Свободи". Маючи на початку кампанії один відсоток підтримки, на самих виборах він отримав 40 відсотків голосів та друге місце після Андрія Садового, який став мером.
"Не треба дивитися на старт, треба дивитися на фініш. Наш виборець - це україноцентричний державник, і таких багато в країні, - вважає Кошулинський. - Крім цього, нас підтримує багато російськомовних патріотів. До виборів президента ще три місяці агітації. У нас сьогодні найбільша фракція в Тернопільській міськраді, а в 2010 році була найчисленніша фракція у Львівській міськраді. Майже 40 осіб у парламенті в 2012 році. Соціологія - наука не точна", - жартує політик.
Економіка vs ідеологія
На тлі масового приходу консервативних правих сил до влади в країнах Євросоюзу українські праві не втрачають оптимізму. Президент без парламенту слабкий, розмірковує голова партії "Всеукраїнське об'єднання "Свобода" Олег Тягнибок. Тому після виборів президента націоналісти активно стартують на парламентських та місцевих виборах.
"Івано-Франківськ, Тернопіль, Хмельницький багато років очолюють наші мери. У них добрі рейтинги, добрі відгуки громадян. У нас своя фракція в міськраді Києва. Цей успіх треба просто закріпити. Ми не тільки можемо порушувати питання мови, як нам докоряють наші суперники, ми можемо бути й успішними господарями", - каже Тягнибок.
Українських націоналістів часто обвинувачують у надмірній увазі до питань історичної пам'яті та гуманітарної політики, ділиться з DW голова громадської організації "Організація українських націоналістів" (ОУН) Богдан Червак. Але якщо порівнювати економічні блоки програм українських націоналістичних партій та ліберально-демократичних, то в питаннях конкретики вони не відрізняються - боротьба проти олігархату, велика приватизація, подолання корупції, допомога малому та середньому бізнесу. Головна відмінність - в ідеології, каже керівник ОУН.
"Меня непокоїть інше: чи збережуть українці свою ідентичність через 100-200 років? Чи буде Україна державою української нації, чи наша територія буде продовженням, наприклад, Росії? - питає Червак. - І тут на перше місце виходять питання культури, гуманітарної політики, історичної пам'яті".
Хоч який катаклізм не стався би у Франції, протести "жовтих жилетів" чи щось інше, каже він, там не стоїть питання втрати державності. "У нас же ситуація зовсім інша. Якщо Росія введе сюди свої війська, Україна як держава в ХХІ столітті не відбудеться", - розмірковує Червак.
Надія на міф?
Фесенко припускає, що "Свобода" залишається поки єдиною націоналістичною партією з шансами пройти в парламент України в 2019 році. Партія зберегла регіональні структури, у неї є базові регіони, кілька сильних депутатів-мажоритарників.
"Рейтинги "Свободи" сильно залежать від її домовленостей з іншими більш-менш рейтинговими силами, наприклад, з "Національним корпусом" чи "Правим сектором". Але структура останнього давно в кризі, залишився тільки міф. Утім, міф - теж важливий чинник. Тоді вони консолідують електорат, і з'явиться шанс на прохід до Верховної Ради", - підсумовує політолог.