Погляд на Україну

Катрін Кальвайт (Cathrin Kahlweit) працює оглядачем по Центральній та Східній Європі одного з провідних видань Німеччини - "Sueddeutsche Zeitung". Вона часто відвідує Україну, а також зустрічається з українськими політиками у Німеччині. В останніх числах німецького видання було опубліковане її інтерв'ю з новим міністром закордонних справ України Леонідом Кожарою. У розмові з DW Кальвайт поділилась своїми спостереженнями щодо України та враженнями від зустрічей з українськими посадовцями.

DW: На підставі вашого багаторічного досвіду роботи у країнах Центральної та Східної Європи скажіть, чим відрізняється сьогодні Україна від інших країн цього регіону?

Катрін Кальвайт: Особливо мені впадає в очі, що в Україні зовсім не було послідовного розвитку у бік демократії. Після розвалу СРСР тривала ера з радянським відбитком, яка мала закінчитись помаранчевою революцією - цим сплеском самозвільнення. Однак все завершилось фрустрацією, розчаруванням та поверненням еліт, які пов'язуються з минулим. В інших східно- та центральноєвропейських країнах Янукович сьогодні, на мій погляд, не мав би жодних шансів.

У вас не складається враження, що в Україні відсутнє громадянське суспільство і взагалі вона скочується до диктатури?

Я не належу до тих, хто порівнює Україну з Білоруссю і говорить про диктатуру. В Україні є значуща вільна преса, є можливість висловлюватись, проводяться демонстрації. Я регулярно зустрічаюсь із представниками громадянського суспільства, громадських рухів, різноманітних політичних ініціатив, які виступають проти урядової політики. Тож я не можу сказати, що в Україні усі ходять в намордниках.

Однак, в Україні є прес на другому плані, є такі собі делікатні форми тиску. Я познайомилась з багатьма людьми, які бояться втратити свою роботу, яких уже звільнили з роботи, яким погрожують, які отримують дивні телефонні дзвінки. В Україні панують депресія і тиск, атмосфера не радісна, але шлях до диктатури ще дуже далекий.

Чи може, на вашу думку, Європа витягти Україну із цього стану?

У Румунії та Болгарії Європа намагається це зробити, там теж є закостенілі структури. Але для того, щоб Європа "врятувала" Україну, потрібно, щоб Україна висловила готовність наблизитись до Європи. Я цієї готовності не бачу. Політика нинішнього українського уряду є дволикою, як Янус. З одного боку, це частина політичної програми та пропаганди, що зближення з Європою висувається на перший план та ніби є готовність зважати на так звані західні стандарти. Йдеться про Угоду про асоціацію та економічну співпрацю з країнами ЄС, а зближення з Росією ніби посувається на задній план. Водночас, з іншого боку, політична культура та численні рішення уряду свідчать зовсім про інше.

Останнім часом почастішали візити до Німеччини українських політиків та функціонерів від влади, які ніби оголошують тут тільки один месседж: Тимошенко - не політичний в'язень, а злочинець. Ви з ними зустрічаєтесь, розмовляєте. Які враження від цих розмов ви маєте?

У мене складається враження, що українські політики намагаються мінімізувати втрату іміджу, пов'язану зі справами Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, через посилену комунікацію із Заходом. Мене українські політики часто перепитують, чому Європа настільки переоцінює справу Тимошенко? Адже ніби є більш важливі моменти, які впливають на відносини між Україною та Заходом. Офіційна позиція Києва така: судова влада є незалежною і політики ставляться до цього з повагою. Тож, якщо прокуратура провела розслідування, а суд її засудив, то політики повинні це прийняти. Мої співрозмовники наголошують, що на Заході діють такі самі принципи.

Втім, коли починаєш з ними дискутувати, перепитувати або якщо співрозмовники почуваються спровокованими поставленими запитаннями, то відразу чуєш, що з Юлією Тимошенко взагалі-то ще добре обходяться, а вона сама надто сильно зашкодила Україні. Тобто, політичний підтекст цієї справи стає очевидним.

Ви говорили з багатьма українськими політиками. Як ви вважаєте, яке майбутнє у Тимошенко? Вона вийде з в'язниці?

На мій погляд, малоймовірно, що Тимошенко буде звільнена. Той факт, що щодо неї за відносно невеликий час було розпочато уже кілька процесів, свідчить для мене про ту ж мову, якою Росія розмовляла з Ходорковським. Ще не завершився один процес і лише починали обговорювати варіанти помилування чи дострокового звільнення, як починається новий. Якщо через два роки влада не зміниться, у Тимошенко шансів немає.

Нинішній міністр закордонних справ (Леонід Кожара - ред.) у розмові зі мною запевнив, що рішення Європейського суду з прав людини щодо Тимошенко буде виконано. Але ж Страсбурзький суд не може написати - "звільніть Тимошенко". Він тільки вкаже на процесуальні порушення. З усього досвіду, що я маю, з усіх розмов, які я провела, - у Тимошенко немає шансу.