Трудова міграція

Трудова експлуатація – відоме явище. Проте навіть ті, хто легально прибув до Німеччини зі Східної Європи, часто працюють у нелюдських умовах. Нещодавно їх узявся консультувати й захищати Німецький союз профспілок.

Надія заробити гроші та великі обіцянки ваблять робітників із Румунії та Болгарії, Польщі, Литви та інших країн до Німеччини. Часто-густо на них чекає виснажлива фізична праця, погані умови, мізерна платня чи й повна її відсутність. Переважно мігрантам доводиться гріти чуба на будівництві, транспорті, прибиранні та в готельному обслуговуванні, пояснив Deutsche Welle Домінік Джон, керівник проекту «Чесна мобільність» Німецького союзу профспілок (DGB). У кількох великих містах Німеччини союз відкрив приймальні для консультацій, де надають допомогу заробітчанам.

Одне з останніх досліджень свідчить, що багато мігрантів зі Східної Європи трудяться в тих самих умовах, що й німецькі колеги. Та Домінік Джон зауважує: «Ми впевнені: деякі фірми систематично визискують закордонних працівників, знижують зарплатню й погіршують умови праці».

Заробляли 1 євро на годину

Це стосується випадку тринадцятьох румунських чоловіків, котрі два місяці працювали на великому будівництві у Франкфурті-на-Майні. Фірма обіцяла їм робочі місця та «тверду» зарплатню – 1200 євро. «Коли вони сюди прибули, працедавець на два дні забрав їхні паспорти й документи», - розповідає Джон. Далі гастарбайтерам довелося підписати папери, за якими їх оформили працювати для фірми-підрядника й без оплати за ставкою. Роботодавець не подбав про їхнє медичне страхування. Видав «рабсилі» кілька сотень євро готівкою – якраз стільки, щоби з'явилися на роботі наступного дня. «Загалом вони заробляли близько одного євро за годину», - каже експерт. Німецький союз профспілок та місцева профспілка будівельників почали тиснути на працедавця, щоб той виплатив людям зароблене.

Годували жданиками

У схожу халепу втрапили й шестеро поляків у Кельні, яким допомагав Горст Кюстерс. Він консультує Об'єднання профспілок робітників сфери послуг у випадках екстремальної трудової експлуатації. Поляки працювали на фірму зі зведення каркасних конструкцій: шість-сім днів на тиждень, десять-дванадцять годин на добу. Та замість обіцяних заробітків отримували 50-70 євро на місяць. «Їх постійно запевняли: заплатимо наступного місяця», - розповів Кюстерс Deutsche Welle.

У листопаді та грудні похолоднішало, в будівельників було обмаль роботи. Вони не отримали навіть грошей на їжу й голодували. Спершу Кюстерс звернувся до благодійних організацій, щоб сердегам видали продукти.

Коли чоловіки звернулися до профспілки, колишній працедавець почав погрожувати. «Субпідрядник приїхав із чотирма кремезними молодиками. Вони спробували увірватися до помешкання працівників». Деморалізовані поляки зовсім не знали, що в поліцію варто було дзвонити їм. Зараз субпідрядник отримав судовий позов. Постраждалі спробують повернути чесно зароблене за сприяння профспілок і Кельнського суду.

Мігранти – колеги, а не конкуренти

Проте трудові мігранти не є членами профспілок і не платять внески. Чому ж профспілки їх захищають? Горст Кюстерс наголошує: йдеться про старі профспілкові цінності – солідарність і справедливість. І про певну користь, додає Домінік Джон із Німецького союзу профспілок. «Працівники, поєднані у профспілки, в цьому зацікавлені. Ті, хто прийшов на ринок ззовні, мають так інтегруватися, щоб не спокушатися демпінговими зарплатами». Союз планує розвивати мережу приймалень для мігрантів і надалі.

Ініціатива профспілок – цілком нова: досі в постраждалих довго вбачали нелегалів, котрі не сплачують податки і відбирають роботу в місцевих. Нині ж їх сприймають радше як колег, а не конкурентів, каже Норберт Цюрус із Гамбурзького Інституту соціальних досліджень. На замовлення німецького уряду науковець досліджував, якої підтримки потребують постраждалі від трудової експлуатації. На думку вченого, допомогу треба урізноманітнити, долучити благодійні та мігрантські організації. «Постраждалих необхідно підтримувати і захищати робітничі права та соціальні незалежно від їхнього статусу в Німеччині», - переконаний науковець.

У профспілках вважають: людей треба більше інформувати про те, де їм можуть допомогти. Досі інформація поширювалася переважно «сарафанним радіо». Чутки заважають заробітчанам знаходити підтримку, а соціальним працівникам – її надавати, зауважує Горст Кюстерс.