Чим виміряти щастя

Чи буде народ щасливим, якщо економіка процвітає, біржеві курси повзуть догори, а держава багатіє? У тому, що матеріальний добробут автоматично означає вищу якість життя, багато хто сумнівався ще до початку боргової кризи в Євросоюзі. Але те, що для людей справді важливо, виміряти важко. Над цією дилемою в німецькому Бундестазі понад два роки працювали 17 депутатів і 17 науковців. І от у четвер, 6 червня, спецкомісія зі зростання, добробуту та якості життя оприлюднила свій підсумковий звіт.

Він є початком кінця для звичної одиниці вимірювання - обсягу ВВП. Адже донині не тільки в Німеччині успіхи уряду рік у рік оцінювали на підставі зростання валового внутрішнього продукту й, відповідно, економіки.

Родина важливіша за економіку

Канцлерка Анґела Меркель вважає це хибним методом. "Хто подбає про тебе, коли ти одного разу захворієш і ослабнеш? Скількох людей ти знаєш, які охоче зроблять це для тебе?" - прокоментувала вона. Якість життя - це більше, ніж багатство, сказала канцлерка перед сотнею експертів з Німеччини та інших країн під час обговорення результатів роботи спецкомісії.

Професор Ричард Лаярд, директор відділення якості життя Лондонської школи економіки, згодний із нею. "Для людей насамперед важлива якість їхніх стосунків, тобто єдність у родині, атмосфера на робочому місці та в оточенні", - пояснює науковець.

Час для родини, вільний час, друзі - все це стає рідкісним скарбом у сучасній дійсності, коли люди змушені жорстко заощаджувати час. Карма Читім, представник королівської адміністрації Бутану, пропонує німецькому уряду змінити стратегію. Замість того, щоб прив'язувати щастя до зростання економіки, на перший план можна було б поставити, як у Бутані, таку величину як валове національне щастя (Gross National Happiness).

Суспільний прогрес там вимірюють за дев'ятьма показниками. Це життєві стандарти, охорона здоров'я, освіта, державне управління та екологія. "Також ми досліджуємо психічне здоров'я людей, інтенсивність стосунків у громадах, культурне різноманіття і те, як люди розподіляють свій вільний час", - каже Читім.

Бутанська формула зветься "тричі по вісім": вісім годин для роботи, вісім - для вільного часу і ще стільки ж - для сну. За цією формулою в Бутані пишуться закони. Приміром, у всіх тамтешніх школах одним з обов'язків дітей є щоденні вправи з медитації. "Це не означає, що школярі годинами сидять у позі Будди. Дві-три хвилини спокою щодня мають стати частиною їхнього життєвого стилю, бо це корисно й для тіла, і для духу", - пояснює представник бутанського уряду.

Із чого складається щастя?

"Те, що добре для людей, не може диктувати жоден уряд", - заперечує Бен Ворнер. Він працює у Джексонвілі, що в американському штаті Флорида. З 1985 року там вираховують щорічний індекс якості життя мешканців міста. Цим займаються не чиновники - життєві орієнтири людей обговорюють на громадських слуханнях. "Ми хочемо, щоб громадяни самі визначали, що для них важливо", - каже Ворнер.

Спецкомісія Бундестагу згодна із закордонними знавцями щастя, що у майбутньому треба брати до уваги багато критеріїв. Член комісії та ради експертів німецького уряду ради, професор Кристоф Шмідт каже: "Не можна одночасно визнавати різноманітність життя і сподіватися, що його можна звести до однієї цифри та що всі будуть щасливі". Замість того, щоб зосереджуватися тільки на зростанні економіки, варто брати до уваги також стан екології та соціальний баланс. "Наразі ми маємо десять провідних показників, які охоплюють усі ці три сфери життя - економіку, соціальну сферу та екологію", - розповів Шмідт.

Меркель хоче відправити за кордон "розвідників щастя"

У Німеччині хочуть суспільного діалогу на тему якості життя. Саме для цього працюють експерти, пишуться докладні звіти і проводяться соцопитування про розвиток життя, доходів, робочих навантажень людей, їхню суспільну єдність.

Втілювати нові ідеї та пропозиції має Федеральний інститут прогресу, який ще має бути створено. Канцлерка Анґела Меркель погодилася з тим, що пошуки критеріїв вимірювання суспільного щастя мають тривати далі. Для цього, оголосила вона, треба відправити за кордон "розвідників щастя", щоб пожвавити обмін досвідом.