«Обличчя ренесансу» в Берліні
25 серпня 2011 р.
Близько 150 шедеврів італійського портретного мистецтва XV століття уперше зібрані під одним дахом у рамках виставки «Обличчя ренесансу - шедеври італійського портретного мистецтва». Ідеться про роботи Джованні Белліні, Сандро Боттічеллі, Леонардо да Вінчі, Доменіко Гірландайо, Тиціана Вачелліо, Фра Філіппо Ліппі та інших видатних митців епохи відродження.
Повернення до витоків
На початку XV століття Італія була політично роз'єднана. Вона складалася з густонаселених міст–республік з широкою автономією. Гроші зароблялися торгівлею між сходом та заходом, а освіта набула дуже вагомого значення. В університеті Флоренції викладалася грецька мова – данина дедалі зростаючому інтересу до епохи античності. Обізнаність з її ідеалами вважалася обов'язковою для вихідців із заможних родин.
Ренесанс, відродження – так згодом назвали цю епоху. Нині її характеризують як повернення до індивідуалізму, самоусвідомлення особистості, що відобразилося в мистецтві, яке оспівує красу та досконалість, наслідування природи. Це принесло не лише геометрично правильну перспективу в картини, але також відродження такого напрямку живопису, як портрет. Торговці, банкіри, високопосадові клерки, науковці та митці прагнули увіковічнити себе на полотні.
У центрі уваги – обличчя
У часи відродження людське обличчя виступало фактично носієм культури, розповідає куратор відділення італійського та іспанського живопису пізнього середньовіччя в музеї Боде Штефан Веппельманн. Адже обличчя – це місце, яким промовляє душа. Так постала ціла низка творів живопису, на яких було зображено надзвичайну, промовисту красу, що заворожувала своєю точністю у деталях. Кожна волосина, кожна вія малювалися наче під лупою, одежі здавалося розвіваються на вітрі, митці навчилися віртуозно грати зі світлом і тінню.
І тим не менше, каже Штефан Веппельманн, кожен портрет був значною мірою ідеалізованим. Фізіономічні вигини були змінені, аби досягти максимального ефекту присутності зображеного. Аби підкреслити добропорядність молодих жінок, художники малювали їхнє волосся та обличчя особливо світлими. У ті часи вважалося, що біла шкіра та світле волосся є ознаками душевної чистоти. І якщо у зображуваної чи зображуваного були якісь дефекти в зовнішності, художники сприймали як самозрозуміле підкоригувати їхні носи, шевелюри чи пропорції.
Скрині зі скарбами
Роботи в музеї Боде виставляються підсвіченими в майже чорних кімнатах – наче це якісь скрині зі скарбами, що виблискують на сонці. Організатори переконані, що виставка привабить величезну кількість відвідувачів. На сторінці музею вже можна знайти підказки, як можна уникнути стояння в довжелезних чергах. Також туристам пропонують відвідати музейний магазин, в якому можна придбати один із 200 тематичних товарів, присвячених виставці.
Автори: Зільке Бартлік / Христина Ніколайчук
Редактор: Євген Тейзе