Повертатися вони не поспішають

Згідно з різноманітними дослідженнями, орієнтовна кількість українців, які нині працюють за кордоном, становить близько 2,5 мільйонів осіб. Близько 30 відсотків українських трудових мігрантів мають неврегульований статус, тобто у них відсутні документи, які дозволяють перебування чи працю в країні , припускає Марк Ханбурі (Mark Hanbury), експерт українського представництва Міжнародної організації міграції (МОМ) в інтерв’ю Deutsche Welle.

Коли йдеться про українських трудових нелегалів, які працюють у країнах ЄС, в першу чергу згадують про Іспанію, Польщу, Чехію та Італію. Німеччина, як розповідають самі заробітчани, зараз не є пріоритетною країною для бажаючих заробити: "тут усе занадто складно і забагато бюрократії", скаржаться ті, хто знайомий з німецькими реаліями.

У той же час Діта Фогель (Dita Vogel) з Гамбурзького інституту світової економіки (Hamburgisches WeltWirtschaftsInstitut) в інтерв’ю Deutsche Welle зазначає, що міграція з країн СНД усе ще виявляє тенденції зростання. Фогель пояснює це тим, що у Німеччині легально вже проживають численні вихідці з країн колишнього СРСР, які активно допомагають своїм. Щоправда, конкретної статистики з нелегальної трудової міграції немає і просто не може бути, визнає експерт, - пояснення у природі самого явища.

Без зв’язків у Німеччині не заробиш

Німеччина пережила пік популярності серед трудових нелегалів ще наприкінці 90-х років. Так, згідно зі звітом Гамбурзького інституту світової економіки, найбільше нелегальних мігрантів, майже 141 тисячу осіб, у Німеччині затримали 1998 року. З того часу кількість нелегалів у ФРН щороку значно скорочується. Одна з причин – розширення Євросоюзу: ті ж поляки тепер працюють у Німеччині легально. Насправді, стверджує Діта Фогель, знайти роботу у Німеччині не так уже й легко, оскільки тіньовий сектор економіки тут невеликий, а майже всі виробництва, на яких потребують некваліфікованих робітників, з причин економії давно перенесли за кордон.

Їхати на заробітки до Німеччини в наш час зважуються переважно ті, хто вже якось побував у цій країні та має налагоджені контакти, запевняють і місцеві українські нелегали. Багато з них приїхали у Німеччину ще на початку 2000-х і відтоді навіть не бували вдома, в Україні, роками уникаючи зустрічі з поліцією.

Попит є і буде

Хто шукає роботу, обов’язково її знайде, переконані заробітчани. Ні загрози ув’язнення, ні штрафів обсягом до 50 тисяч євро, схоже, не досить, аби відлякати багатьох німецьких підприємців від працевлаштування нелегалів, визнає в інтерв'ю Deutsche Welle Зильке Борнінґ (Silke Borning). Борнінґ працює у спецпідрозділі Федерального митного управління Німеччини (Bundeszollverwaltung), головним завданням якого є виявляти нелегальних трудових мігрантів.

Єдиний метод – регулярні перевірки німецьких підприємств. Причому, як зауважує Зильке Борнінґ, шукати доводиться практично у всіх сферах. Нелегальних трудових мігрантів вистачає не лише на вже традиційних будівництвах чи у фірмах, що надають послуги з прибирання, а й у ресторанах, перукарнях, охоронних підприємствах та навіть серед таксистів.

Можливо, чи не єдине місце, куди державним перевіркам зась, - звичайні приватні помешкання. Саме тому багатьом українкам без легального статусу вдається роками перебувати у Німеччині, прибираючи квартири та доглядаючи дітлахів у німецьких родинах. Здивуванню німців немає меж, коли вони дізнаються, що їхня прибиральниця має вищу освіту чи навіть червоний диплом, і мимохіть переймаються співчуттям і повагою до нелегалок. За словами українських заробітчан, з багатьма німецькими працедавцями у них встановлюються настільки довірливі стосунки, що ті рекомендують послуги українців своїм знайомим та допомагають, приміром, запрошуючи їхніх рідних у Німеччину.

Повертатися поки нікуди

І хоча далеко не у всіх українських нелегалів у Німеччині так успішно складається "кар’єра", більшість з них не поспішають повертатися додому, натомість грішми підтримують свої родини з-за кордону. Деякі з них вже навчені гірким досвідом: гроші після повернення заробітчан додому дуже швидко закінчуються, а проблеми залишаються, тож, доводиться знову якось зводити кінці з кінцями. Саме тому, впевнений Марк Ханбурі, державі слід підтримувати поверненців у їхніх намаганнях ефективно вкласти зароблені гроші.

"Якщо вони трохи заощадили грошей за час роботи за кордоном, а так роблять більшість трудових мігрантів, то, повернувшись, вони могли б розпочати власну справу, наприклад, відкрити перукарню, таким чином створивши робочі місця і для інших. Це, без сумніву, принесло б користь не лише окремій людині, а й економіці усієї країни". Найближчим часом, враховуючи різницю у рівні зарплат в Євросоюзі та в Україні, не варто очікувати скорочення кількості тих, хто вирушає за кордон на заробітки, вважає експерт.

Попит є і буде

Попит на працю нелегалів у Європейському Союзі, схоже, може зрости вже у наступні десятиріччя. Хоча б тому, що, за даними Євростату, вже зараз половині жителів 27 країн-членів ЄС сорок років і більше. У наступні декади, як свідчить актуальний демографічний звіт Євростату, кількість населення ЄС майже не зросте, але значно постарішає. Так, до 2030 року майже чверть жителів ЄС будуть старші 65 років. У Німеччині ж проблема старіння населення постає особливо гостро. Лише трохи випереджаючи Італію, вона вже нині вважається країною з найстарішим населенням в Євросоюзі. Тож, 2030 року, за підрахунками PricewaterhouseCoopers, у "республіці пенсіонерів" не вистачатиме близько 480 тисяч санітарів і доглядальниць.

Деякі експерти, та й самі мігранти без документів, вбачають часткове вирішення проблеми нелегальної трудової міграції у державній легалізації мігрантів, які нелегально знаходяться і працюють на території Німеччини, посилаючись на приклади Італії та Іспанії. У цих країнах з 2002 року вже "регуляризували", тобто узаконили, перебування 500 тисяч осіб, ще 250 тисяч очікують розгляду своїх справ. Утім, німецький експерт Діта Фогель сумнівається у тому, що німецький уряд вдасться до такого кроку, враховуючи скромні, у порівняні з іншими країнами ЄС, масштаби нелегальної трудової міграції.

Автор: Тетяна Бондаренко
Редактор: Євген Тейзе