Привид порожньої труби: у Києві шукають партнера для ГТС
9 січня 2017 р.
Для управління українською газотранспортною системою (ГТС) терміново необхідно знайти іноземного партнера - для того, аби взагалі зберегти транзит газу після 2019 року. У цьому переконує голова правління НАК "Нафтогаз України" Андрій Коболєв. "Ми фактично хочемо поділитися часткою свого бізнесу, щоб вони помогли нам гарантувати, що після 2019 року транзит територією Україною залишиться", - сказав Коболєв в інтерв'ю "5 каналу", оприлюдненому 4 січня. Залучення іноземного партнера, за його словами, виб'є з рук росіян козир про неможливість нормально здійснювати транзит Україною, яка не пускає навіть європейських інвесторів.
У Києві передусім з вуст Коболєва останніми місяцями все частіше лунають побоювання, що українська ГТС після 2019 року, коли закінчиться дія десятирічного контракту між "Газпромом" та "Нафтогазом" на постачання та транзит газу, може залишитися порожньою. Раніше погрози росіян, зокрема й з боку Володимира Путіна, що українська транзитна труба з часом може виявитися непотрібною, в Україні всерйоз не сприймали та вважали методом шантажу.
Панікувати не варто?
Попри багаторічні зусилля, наміри "Газпрому" збудувати дві нитки "Північного потоку-2" і "Турецького потоку" та повністю відмовитися від транзиту Україною після 2019 року можуть залишитися лише намірами, вважає керівниця відділу енергетики, транспорту та екології Німецького інституту економічних досліджень (DIW) Клаудіа Кемферт.
При цьому вона посилається на перешкоди в реалізації "Північного потоку-2" та невдалу спробу реалізації "Газпромом" проекту "Південний потік". "Ми вже бачили, що було багато заяв, потім реалізація відкладалася, згодом була відмова від проекту, тепер ведуться переговори щодо інших проектів", - зазначила вона в інтерв'ю DW.
Не вірить в реальність планів російського газового монополіста і директор базованої в США консалтингової компанії East European Gas Analysis Михайло Корчемкін. "Плани відмови від українського транзиту - це блеф і політика. Досвід 2016 року показав, що "Газпром" і "Нафтогаз" можуть успішно співпрацювати на тлі будь-яких політичних заяв. Обсяг транзиту газу Україною в Європу зріс майже на чверть і забезпечив 75 відсотків приросту європейського експорту "Газпрому", - сказав експерт в інтерв'ю DW. Корчемкін - один з провідних аналітиків, які досліджують міжнародну діяльність "Газпрому", в тому числі корпоративні конфлікти і політичні протистояння.
Окрім того, додає експерт, "Газпром" має намір одночасно будувати газопроводи "Сила Сибіру", "Північний потік-2" та "Турецький потік", а на всі проекти у компанії навряд чи знайдуться кошти. Ще один аргумент проти відмови від українського транзиту, запевняє Корчемкін, це те, що нові проекти призначені для постачання постійних обсягів - так званого газу "базового навантаження", а піковий попит може забезпечувати лише українська ГТС.
Надія на Брюссель
Допомогти Україні зберегти значні обсяги транзиту газу можуть і політичні фактори. Не лише у Києві сподіваються, що Брюссель зруйнує плани "Газпрому" стосовно будівництва "Північного потоку-2" - східноєвропейські держави виступають проти нових ниток газопроводу дном Балтійського моря. Зокрема, на зустрічі в жовтні минулого року лідери країн "Вишеградської четвірки" (Польщі, Словаччини, Угорщини та Чехії) дійшли згоди, що новий газопровід "не має економічного обґрунтування" та є суто політичним проектом, а ефективна енергетична політика Євросоюзу можлива лише за "реальної диверсифікації джерел постачання газу".
І хоча канцлерка ФРН Ангела Меркель стверджує, що "Північний потік-2" є економічним та приватним проектом, навіть з вуст партійних соратників Меркель останнім часом лунають заклики до відмови від підтримки проекту. А віце-канцлер та міністр економіки Німеччини Зіґмар Ґабріель, за його словами, під час візитів до Москви та зустрічей з Володимиром Путіним при обговоренні співробітництва в газовій сфері неодноразово наголошував на важливості збереження за Україною статусу транзитної держави після 2019 року.
У дослідженні Оксфордського інституту енергетичних студій “Транзит російського газу Україною після 2019 року”, оприлюдненому в лютому 2016 року, також зазначається, що заявлена мета Москви повністю відмовитися від транзиту Україною протягом наступного десятиліття є малореальною, хоча можливе суттєве скорочення обсягів прокачування. Зрештою, у Москві ще в 2015 році формально просигналізували готовність до продовження співпраці, коли Володимир Путін доручив главі “Газпрому” Олексію Міллеру розпочати переговори з “Нафтогазом”щодо транзиту Україною після 2019 року.
ГТС європейцям ще цікава
За словами Андрія Коболєва, інтерес до проекту з управління ГТС поки виявили лише три компанії. Чи стане їх більше - велике питання, враховуючи, що більшість провідних європейських енергетичних компаній перебувають у тісних партнерських відносинах з “Газпромом” і виступають партнерами російського газового монополіста, зокрема, у планах будівництва "Північного потоку - 2".
Утім, Клаудіа Кемферт запевняє, що інтерес до української ГТС у приватних європейських компаній ще присутній, а для реалізації проекту важливим фактором є створення Києвом привабливих рамкових умов для інвестування, а також сигнал з боку Європи щодо його важливості. Михайло Корчемкін вважає, що в партнерстві з управління українською ГТС можуть бути зацікавлені компанії з Австрії, Словаччини, Чехії, Румунії, Болгарії - країн, потоки російського газу через які забезпечує транзит Україною.
Висока оцінка
Можливий камінь спотикання при залученні іноземного партнера - оцінка вартості ГТС. Минулого місяця Андрій Коболєв заявив про оцінку, близьку до 30 мільярдів доларів США. При цьому він одразу висловив сумнів, що "раціональний покупець", з огляду на ризики, які виникають у разі реалізації обхідних газопроводів, готовий погодитися з такою сумою. Цифра в 30 мільярдів доларів близька до оцінки ГТС в 2013 році компанією Baker Tilly, коли уряд Миколи Азарова розглядав можливість створення консорціуму з управління ГТС з "Газпромом". Тоді в ЗМІ називалася сума від 26 до 29 мільярдів доларів США, від якої нібито мали відштовхуватися у переговорах з росіянами.
Така оцінка багато в чому відображає ставлення в Києві упродовж десятиліть до ГТС як до "національного багатства", яке не повинно потрапити в руки іноземців. Утім, при залученні іноземного партнера важливою буде ринкова вартість ГТС, яка залежатиме від того, скільки грошей система приноситиме власникам, тобто обсягів прокачування газу, тарифів і собівартості, каже Михайло Корчемкін. Останнім часом доходи "Нафтогазу" від транспортування газу становили близько двох мільярдів доларів США на рік.
В очікуванні рішень зі Стокгольма
Плани щодо залучення партнера з управління ГТС залежать значною мірою від рішень Стокгольмського арбітражу щодо двох спорів "Нафтогазу" та “Газпрому” стосовно постачання та транзиту газу. “Нафтогаз” вимагає від “Газпрому” відшкодування на суму більше 28 мільярдів доларів США, російський монополіст - майже 39. Рішення за першим позовом очікується наприкінці березня року, за другим - кількома місяцями пізніше.
До рішення Стокгольмського арбітражу прив'язане і рішення Кабміну про створення в рамках поділу "Нафтогазу" підприємства "Магістральні газопроводи України" (МгУ), якому планують передати майно "Укртрансгазу". Відповідно до постанови уряду, передача майна має відбутися упродовж 30 днів з моменту набуття чинності рішення Стокгольмського арбітражу. Саме для участі в новій компанії в “Нафтогазі” і шукають іноземного партнера.
Андрій Коболєв вже заявив, що програш в Стокгольмі стане "непідйомним" для "Нафтогазу" і на цей випадок існує "план Б", деталі якого він не розкриває. Малозрозумілими є тоді й перспективи МгУ та участі іноземних партнерів у новому операторі ГТС. Не виключено, що сторона, яка програє, затягуватиме виконання вироку скаргами в національних судах або ж спробує обійти його. Однак ще до рішення в Стокгольмі ідея залучення іноземного партнера до управління ГТС може стати жертвою протистояння різних груп в українському уряді. Голова правління "Нафтогазу України" Андрій Коболєв в одному з інтерв'ю зізнався, що ініціатива із залучення іноземців до управління ГТС наштовхується на опір окремих членів уряду.