Інтерв'ю з головою Східного комітету економіки ФРН

DW: Пане Лінднере, наскільки великим є зараз інтерес німецьких інвесторів до України?

Райнер Лінднер: В деяких галузях дуже великий. Багатьох це дивує, але найважливішою галуззю залишається сільське господарство. Також, поза сумнівом, машинобудування, гірничодобувна промисловість, яка насправді терміново потребує структурних змін, особливо на сході країни та на південному сході, де зараз ведуться бої. Туди б ми могли привнести наші ноу-хау і допомогти з перетвореннями на кшталт тих, що пережила Рурська область Німеччини за останні 20 років. Ми вже навіть вели тривалі перемовини щодо цього. Проте тепер ці райони охоплені вогнем і опинилися в жалюгідному економічному становищі. Вони в першу чергу мають відновити своє функціонування. Велика кількість шахт затоплена. Україна, багата на вугілля країна, мусить його тепер імпортувати. Це абсурд, до якого призвела війна, тож передусім треба це подолати.

Наскільки великими є втрати німецького бізнесу в Україні?

На даний момент ми утримуємося від оцінок але знаємо, що вони значні. Одні підприємства були втягнуті буквально у протистояння, деякі філіали німецьких супермаркетів сепаратисти перетворили на свої штаб-квартири. Там також люди загинули. Інші підприємства були змушені змінити шляхи поставок у сепаратистські регіони, вони не змогли зберегти звичну структуру експорту та мусили домовлятися з місцевими ватажками тощо. Деякі німецькі підприємства напряму зазнали на собі воєнний режим. До цього ж слід додати збитки в Криму. Через поглинання Криму Росією та з інших причин багато підприємців мусили закрити бізнес. Через це збитки німецького бізнесу в Україні сягли мільярдів.

Якщо вже ми заговорили про Крим, чи не опиняються німецькі підприємці, які мають там бізнес, у "сірій зоні" з правової точки зору?

Як я зазначив, деякі підприємці згорнули бізнес. Особливо німецькі фірми, керівництво якими здійснювалось із центральних офісів в Києві. Їм законом заборонили мати бізнес в Криму. Інші навпаки - закрили бізнес в Криму та відкривають його в Росії. Ще є підприємці, які зробили ребрендинг, закрились як українські фірми та відкрились там як російські. Те, як німецькі компанії мають від березня 2014-го вести чи припиняти свій бізнес в Криму, не має нічого спільного з вільним громадянським суспільством та вільною економікою.

Як відомо, впровадження зони вільної торгівлі між Брюсселем та Києвом свого часу відклали через застереження з Росії. Наскільки реалістично, що до кінця цього року сторони зможуть дійти згоди щодо спірних питань?

Таку оцінку мають винести сторони цих перемовин. Я не впевнений, що це можливо в час, коли Україна обтяжена вирішенням інших питань, дефіцитом бюджету, фінансовою скрутою та ледь виживає. Усе це, ймовірно, заважатиме або обмежуватиме впровадження зони вільної торгівлі повною мірою. Я не думаю, що до початку 2016-го року буде досягнуто успіху. Потрібен час на те, щоб двосторонній режим торгівлі заслужив право називатися вільним.