Соціолог "Левада-центру" про причини популярності Путіна

Рівень підтримки Володимира Путіна російським суспільством оновив історичний максимум. За даними жовтневого опитування Всеросійського центру вивчення суспільної думки, діяльність президента Росії схвалює 89,9 відсотків респондентів. Настільки високий показник пов'язаний з військовою операцією Росії в Сирії та "кримською кампанією", яка ще продовжується, заявив в інтерв’ю DW соціолог "Левада-центру" Денис Волков. На його думку, економічний спад поки суттєво не вплинув на рейтинг Путіна, але у разі затяжної кризи настрої росіян можуть змінитися.

DW: Чи можна, на Вашу думку, довіряти опитуванням громадської думки в Росії, які стосуються політичних тем? Чи все ж варто говорити про спотворення картини, викликане особливостями політичного режиму та страхом?

Денис Волков: Соціологічні дослідження - єдиний варіант спостереження за тим, що відбувається в суспільстві. Інших немає. Звичайно, не можна порівнювати рейтинги перших осіб Росії з рейтингами перших осіб у країнах з політичною конкуренцією, де є вибори, незалежні ЗМІ. Те, що відбувається в Росії, - це скоріше приймання того, що є. Рейтинг Путіна - це схвалення безальтернативного лідера.

Чи можна довіряти останньому опитуванню, згідно якому рейтинг Путіна досяг 90 процентів?

На рейтинг Путіна потрібно дивитися в динаміці. Ми побачимо досить великі коливання. Коли він прийшов до влади і почалась друга чеченська війна, рейтинг Путіна зріс із 30 до 85 відсотків лише за два місяці. І три з чотирьох разів він досягав максимумів у 1999-му, 2008-му та 2014 роках на тлі зовнішньополітичних конфліктів, війн, терактів і так далі. Ішла мобілізація навколо прапора. Ще один раз пік підтримки прийшовся на 2003-2004 роки - на тлі боротьби з олігархами, коли посадили Ходорковського.

Сьогоднішнє коливання рейтингу Путіна догори виглядає переконливо, незважаючи на економічну кризу. Це результат "кримської кампанії", яка досі не завершилася. Ну і останній сплеск пов'язаний із Сирією. На фокус-групах нам говорять: ми побачили міць нашої армії, коли наші ракети полетіли з військових кораблів.

У демократичних країнах підтримка в 60 відсотків вже є великим успіхом. Чому для Путіна така цифра є незадовільною?

Коли в Росії рейтинг схвалення досягає 60 відсотків - це показник того, що більше третини населення свідомо невдоволені владою. І ми бачили масові загальноросійські протести в 2005 році, у 2011-2012 роках. Для критиків високого рейтингу можна пред’явити той факт, що протестів немає. Сьогодні, за більшістю показників, до Путіна ставляться, як і в 2008 році. Він на піку своєї популярності. Але любові немає. Основна маса відповідей респондентів: "Не можу сказати про нього нічого поганого".

Ви говорили про протести 2011-2012 років. Але нині ситуація в Росії змінилася - почалися репресії, і люди побоюються висловлювати свою думку, у тому числі брати участь в протестах. Тому, може бути, 90 відсотків сьогодні і більше 80-ти в 2008 році - це по суті різні цифри.

До рейтингів потрібно ставитися спокійно. Це показник певної установки. Російська специфіка у порівнянні з країнами з відкритою політичною конкуренцією полягає в тому, що тут рейтинг може стрімко впасти. Але лише в одному випадку: якщо Путін піде з поста президента. Те ж саме ми спостерігали після відставки Юрія Лужкова з поста мера Москви. Як тільки його зняли, рейтинг за два тижня впав, наче його й не було. Але за збереження Путіним поста президента і з умови безальтернативності ми можемо спостерігати лише повільне зниження його рейтингу.

Що стосується страху, то тут є дві групи: еліти та звичайне населення. Під елітами маються на увазі ті, хто отримує інформацію з різних джерел, слідкує за всім. Таких не більше 10-15 відсотків. Для більшості ж населення репресій просто не існує. Про них не говорять по телевізору. А 50 відсотків черпають інформацію лише звідти, це державні телеканали. Коли ми питаємо про ставлення держави до НКО (некомерційних організацій. - Ред.), більшість відповідають, що все гаразд і так і треба. А тим більше, якщо це "іноземний агент", то відразу ж варто закривати. Не потрібно переоцінювати інформованість населення і його можливості кваліфікувати те, що відбувається. Ми можемо говорити лише про реакції на режим в цілому - прийнятно живеться чи ні.

Так як раз ці 10-15 відсотків і брали участь в протестах в 2011-2012 роках, хіба ні?

Давайте так. У 2005 році виходили протестувати пенсіонери та студента, тобто пільговики. Вони швидко розібралися, що їх намагаються позбавити пільг. Тоді по всіх містах прокотилися масові протести. В Єкатеринбурзі брали штурмом мерію, домовлялися з мером і так далі. У 2011 році меншість раптом несподівано для себе виявила, що вибори фальсифікуються. Причому не більше, ніж зазвичай. Але протести стали можливі на тлі невдоволення значної частини населення владою.

Саме тоді рейтинг Путіна опустився до 60 відсотків. 40 процентів готові були наперед підтримати будь-яке адекватне вираження протесту. Влада у відповідь спочатку дискредитувала протестуючих в очах населення, потім повернула собі легітимність після Криму. Що стосується страху, то не варто його переоцінювати.

Існує, напевно, не страх, а конформістська поведінка більшості населення, але воно було завжди. Що стосується ядра протесту у 2011-2012 роках, то ті люди не змінили своєї поведінки. Але влада налякала еліти - тих, хто робив ставку на протест, на модернізацію, на співпрацю з Заходом. Зараз вони всі сидять тихо.

Чому економічний спад не вплинув на рівень підтримки влади, зокрема, на рейтинг Путіна?

Очікування погіршення економічної ситуації з'явилося через кілька місяців після Криму. Шок настав в грудні, коли обвалився рубль. 70 відсотків респондентів говорили, що їх дуже турбує девальвація рубля. Але паніка на валютному ринку була швидко зупинена. Ціни виросли, але вони завжди ростуть, і це базове фонове очікування. Путін пообіцяв, що криза триватиме два роки. І психологічно це був дуже сильний хід.

Коли ми запитували, скільки триватиме криза, то багато хто говорять, що роки два і апелюють до того, що так сказав Путін. Але я гадаю, що настане такий переломний момент, коли услід за підвищенням цін не будуть підняті пенсії та зарплати. Тоді люди відчують та усвідомлять. Усвідомлення серйозної кризи приходе дуже повільно. Але коли піку песимізму буде досягнуто, із нього буде важко вибратися.