Туберкульоз: від недолікованого – до невилікуваного?

Сьогодні в світі 9 мільйонів людей потерпають від цього інфекційного захворювання. Майже 450 тисяч із них уражені бактеріями, що не бояться звичайних протитуберкульозних антибіотиків. За допомогою препаратів так званої „другої лінії”, які треба вживати набагато довше – роками, й які дають численні побічні ефекти, таких пацієнтів іще можна врятувати. Але вже виявлено понад 400 випадків появи нового збудника туберкульозу - XDR-бактерій, проти яких медицина поки що практично безсила. У вересні нинішнього року в одному з південноафриканських сіл одразу 53 мешканці були інфіковані цими надзвичайно агресивними паличками Коха. Упродовж трьох тижнів 52 з них померли. „Захворювання на стійкий до ліків туберкульоз зафіксовані на всіх континентах, і навіть у високорозвинених країнах фахівці часто виявляються безпорадними”, - каже професор Кай Бракер, співробітник організації „Лікарі без кордонів”:

„Траплялося так, що деяких пацієнтів ми змушені були відпускати вмирати додому після двох років інтенсивного лікування. З цими XDR-бактеріями нічого не можна було зробити. Сьогодні більшість заражених ними людей приречена на смерть.”

Століття тому від сухот гинуло в сорок разів більше людей, ніж тепер. У вісімдесятих роках здавалося - ще небагато зусиль, і туберкульоз назавжди зникне з переліку найнебезпечніших інфекційних хвороб людства. Але вже в 90-х епідеміологічна ситуація значно погіршилася. У деяких країнах захворюваність знову зросла майже на сто відсотків. „Величезна помилка полягала в тому, що ми недооцінили ворога, - веде далі професор Бракер. - З появою високоефективних антибактеріальних препаратів туберкульоз став добре піддаватися лікуванню, й населення, а частково й медики, втратили пильність”:

„Якщо діагноз поставлений правильно, й розпочалася відповідна терапія, то хворі відносно швидко почуваються ліпше. Гадаючи, що загроза позаду, вони повертаються до нормального життя - припиняють приймати антибіотики, відмовляються від регулярних відвідувань лікарів. Але таке полегшення – тимчасове, бо бактерії в організмі остаточно не знищені. Навпаки, в живучих бацил Коха з’являється можливість пристосовуватися до протитуберкульозних препаратів.”

Лікування вражених мультирезистентними мікобактеріями триває вчетверо довше й коштує майже в сто разів дорожче. І попри це шанси на цілковите одужання зменшуються на третину. Від 1999-го року Всесвітня організація охорони здоров’я намагається зупинити поширення туберкульозу за допомогою DOTS- стратегії. У перекладі з англійської ця абревіатура означає „короткострокове лікування під безпосереднім наглядом”. Мета програми – не лише забезпечити населення якомога більшої кількості країн комплексом необхідних антибіотиків, а й гарантувати контроль за вживанням їх. Особливо в перші місяці, коли загроза розвитку резистентності найбільша. „Головне – не дати бактеріям часу на адаптацію”, - наголошує керівник центрального комітету ВООЗ із боротьби з туберкульозом, професор Роберт Лодденкемпер:

„Коли виникає резистентність до ліків, це означає, що в процесі терапії було припущено певних помилок. Або препарати були неякісні, або комбінація їх неправильна, або дозування недостатнє, через що процес бациловиділення в організмі людини так і не припинився. Хворі на туберкульоз обов’язково мають пройти весь курс лікування, і в жодному разі не переривати його. Контроль з боку медичних працівників – ключовий момент DOTS- стратегії. Тому успіх її залежить від політичної волі урядів, від того, чи стане програма боротьби з туберкульозом одним із пріоритетів національної політики.”

Із 20 країн, де серед хворих на туберкульоз частка інфікованих мультирезистентними бактеріями є найбільшою, 14 європейських. Особливо небезпечною є ситуація в низці колишніх радянських республік. За даними ВООЗ, у Латвії вже 19 відсотків збудників не реагують на звичайні протитуберкульозні медикаменти. На „інкубатор” найтяжчої форми інфекції поступово перетворюються й Україна. З Києва повідомляє Олена Грищук:

„За офіційними даними, в порівнянні з 1990-м, цього року кількість захворювань на туберкульоз зросла в понад два з половиною рази, а смертність від цієї інфекції – більше, ніж утричі. Слово докторові медичних наук, професору Василеві Мельнику, заступникові директора Інституту фтизіатрії та пульмонології Академії медичних наук України:

„В Україні дуже складна епідеміологічна ситуація з туберкульозом. Щороку помирає близько 12 000 інфікованих. А виявляємо ми майже 40 000 хворих. І ми впевнені, що, якби провести суцільне обстеження населення, то ця цифра збільшилася б десь у півтора рази.”

Більша частина зареєстрованих хворих на туберкульоз – це ті, що прийшли до лікарів самі, каже Василь Мельник. Усі діти щорічно підлягають туберкулінодіагностиці. Що ж стосується дорослого населення, то методом флюорографії охопити всіх не вдається. Василь Мельник:

„Обстежуються певні категорії. Зокрема, медики. Тих, хто працює з дітьми, в дитячих садках теж обстежують щороку. Це, так звані, групи ризику. Хворі на СНІД належать до цієї категорії, але лише ті, що перебувають на обліку.”

„Щодо мультирезистентних збудників, то точна статистика в Україні відсутня, - веде далі фахівець. – Діагностика є надто дорогою.” Централізовано закуповувати й поширювати протитуберкульозні препарати Україна почала лише 2000-го року. Хаотичність лікування доти й спричинила велику кількість випадків виникнення найтяжчої форми хвороби:

„До 30 відсотків нових хворих уже заражені резистентними штамами бактерій. Із мультирезистентністю – до 6-7 відсотків пацієнтів. До того ж у процесі лікування стійкість до антибіотиків може розвинутися ще в 60-70 відсотків хворих. Проблема дуже складна: цих людей немає чим лікувати, їх оперують. За два роки хіміотерапії дуже потерпає печінка, 60 відсотків таких хворих помирає.”

Найвищий рівень захворювань на туберкульоз спостерігається в південносхідних областях України: Донецькій, Луганській, Херсонській та Одеській. Незбалансоване харчування та брак вітамінів спричиняють загальне зниження імунітету, а, отже, підвищення чутливості до збудника туберкульозу. Ще одна причина поширення легеневої інфекції – це соціально-економічна криза, за якої неможливо належним чином фінансувати протитуберкульозні заходи. Професор Мельник:

„Усе виконується настільки, наскільки фінансується: хворі на туберкульоз у лікувальних установах погано харчуються, їм бракує медикаментів. Протитуберкульозні препарати є, але ж людей треба лікувати комплексно. У когось хвора печінка, у когось серце, а цих ліків уже не вистачає.”

Іще одним чинником, який стимулює зростання захворювань на туберкульоз, є поширення ВІЛ-інфекції в Україні:

„Виявляється, що вірус імунодефіциту людини та збудник туберкульозу діють на ті самі точки імунного захисту. Враховуючи те, що майже 80 % дорослого населення України інфіковано мікобактеріями туберкульозу, то практично в кожного, хто дістає ВІЛ-інфекцію, оживає й туберкульозна. Якщо 2000-го року було зареєстровано всього 233 хворих на туберкульоз і на ВІЛ-інфекцію, то торік - уже більш як півтори тисячі.”

Професор Мельник зауважує, що й ці дані приблизні, оскільки ВІЛ-інфіковані мають право замовчувати стосовно себе певну інформацію. Таку можливість їм надає законодавство. „Загальний прогноз медиків щодо епідемії туберкульозу в Україні – дуже невтішний,” - каже заступник директора Інституту фтизіатрії та пульмонології:

„Якщо соціально-економічні умови будуть гірші, ніж сьогодні, то захворюваність на туберкульоз збільшиться в два рази, а смертність - у 2,3 раза.”

У Верховній Раді лежить проект Закону про затвердження Загальнодержавної програми протидії захворюванням на туберкульоз у 2007-2011 роках. 2007-й - уже на порозі...”