Український вільний університет
14 січня 2014 р.
Барелліштрассе - невеличка затишна вулиця в мюнхенському районі Нойгаузен-Німфенбург. Прогулюючись нею, часто можна почути українську мову. Річ у тім, що тут зовсім неподалік від відомого палацу Німфенбург розташувався Український вільний університет (УВУ) - єдина україномовна альма-матер за межами України. Українські емігранти - вчені, письменники, журналістами - заснували УВУ ще 1921-го року у Відні. Згодом він перебрався до Праги, а після Другої світової війни відновив свою діяльність у Мюнхені.
Тоді та до здобуття Україною незалежності УВУ вважався освітнім осередком українства за кордоном, був так би мовити "екзильним університетом". Сьогодні його завдання є дещо іншими, ніж 100 чи навіть 20 років тому. УВУ бачить себе передусім "інтелектуальним мостом між Україною і ЄС". Так само іншими є і його студенти. "На перших порах, у 1990-х, у 2000-х роках переважали студенти з Галичини, західної України, а зараз географія дуже і дуже широка", - розповідає DW ректор університету, професор Ярослава Мельник.
Ректор УВУ перераховує причини, через які українці вступають до УВУ: хтось хоче здобути якісну освіту в українському і європейському виші водночас, хтось використовує університет як проміжний пункт перед вступом до німецького ВНЗ.
А хтось - навпаки, після здобуття освіти у німецьких університетах, хоче продовжити навчання українською. "Цим людям набагато легше стати нашими студентами, адже їм не потрібно стикатись з бюрократичними перепонами на кшталт отримання візи, - каже вона. - Є і значна частина студентів, яка в Німеччині була на різних програмах обміну і вони також мають право вступати до нас на навчання, вже не повертючись в Україну".
В УВУ потенційні абітурієнти можуть вступити на магістерську і докторську програми на трьох факультетах - філософському, україністики, державних та економічних наук, відповідно захистити магістерську або докторську роботу за цими спеціальностями.
Різні потреби, різні вимоги
Колишня львів’янка Ольга Дуб живе в Німеччині, починаючи від 2004 року. Після закінчення економічного факультету Мюнхенського університету імені Людвіга Максиміліана, вона більше шести років працювала у сфері медичного страхування. Однак в планах у неї було відкриття власної справи, а для, цього, на думку Ольги, їй би знадобився докторський ступінь. "Мені сильно захотілось отримати докторський ступінь саме в УВУ, бо це, на мій погляд, дуже символічно. Для мене УВУ - це своєрідний міст між моєю батьківщиною Україною та Німеччиною, країною, де я опинилась і проживаю", - розповідає Дуб.
Олександр Гриневич навчається на магістерській програмі факультету державних та економічних наук з профілюючою дисципліною "Організація та діяльність підприємств". Після закінченні УВУ планує і далі працювати в Україні, хоч і розглядає можливість створення бізнесу, пов’язаного з Німеччиною.
"Я знав про УВУ зі шкільного та університетського курсу історії України. Але запрошення на навчання, яке було надруковане у журналі "Тиждень", підштовхнуло мене до цього важливого у моєму житті рішення", - розповідає Олександр. Європейський диплом, легендарне минуле, власний унікальний архів, вікно у світ української діаспори, можливість поглиблення знайомства з європейською культурою - саме ці фактори стали стимулом для вступу до УВУ для Олександра.
Без стипендій, але з перспективами
Навчання в університеті є платним. Упродовж перших трьох семестрів, коли читаються лекції та проводяться семінари, зі студентів стягують 600 євро за семестр. Після цього до завершення написання і захисту магістерської чи докторської роботи студенти платять 300 євро в семестр.
Навчальний заклад не отримує фінансової допомоги ані від Німеччини, ані від України, відтак і студенти позбавлені можливості отримувати стипендію. Тому більшість із них працюють, аби заробити собі на проживання. "Специфіка навчання в університеті це дозволяє. Студенти навчають два семестри по три місяці кожен, тому півроку вільні від лекцій", - пояснює ректор Ярослава Мельник.
Після закінчення університету багато випускників працевлаштовуються у Мюнхені, адже Баварія визнає дипломи УВУ. "Зізнаюся щиро, хотілося б, аби наші студенти, здобувши диплом магістра чи доктора УВУ, не так ревно намагалися б працевлаштуватись у Німеччині, а все ж намагалися повернутись в Україну, використовуючи знання і досвід, здобуті під час навчання в УВУ", - додає Ярослава Мельник.
Неупередженість поглядів
Історик Ігор Мамонтов та економіст-маркетолог Олександр Гриневич презентують меншість студентів УВУ - вони обоє не проживають постійно в Німеччині та не збираються в ній залишатись після закінчення навчання.
"УВУ - це символічний історичний заклад, який є осередком традицій української інтелігенції. Тому я хотів зв’язати своє життя з цим унікальним осередком освіти і науки, на який не поширюються тенденційні погляди українських політиків", - розповідає Ігор Мамонтов. На думку історика, у цьому закладі йому вдасться реалізувати ті свої наукові наміри, які не завжди збігаються з політичною кон’юнктурою правлячої сили в Україні.
"Також важливим фактором стала неупередженість поглядів вчених та викладачів УВУ, об’єктивний пріоритет патріотизму та обмін науковим досвідом із вченими, котрі практикуються у Європі та США", - додає він. Зараз Мамонтов пише докторську роботу на факультеті державних і економічних дисциплін на тему "Міжнародно-правові механізми кваліфікації боротьби національно-визвольних рухів".
Курси української розраховані й на німців
Удосконалення української мови - ще один з ефектів навчання в УВУ, адже саме українська мова є основною мовою викладання. І часто її, за словами ректора Ярослави Мельник, студенти зі Сходу та Півдня України удосконалюють саме в УВУ.
Цьогоріч університет навіть запропонував курс з вивчення української мови для тих, хто має в цьому потребу. "Нещодавно до нас приходив хлопець з Македонії, який дуже хотів у нас вчитися, однак його рівень володіння українською був недостатнім. Відтак ми запропонували відвідати йому для початку курси української", - розповідає Мельник.
"Є багато молодих людей в Мюнхені, які хочуть знати українську мову для домашнього вжитку. До прикладу, вони одружилися з українками і кажуть, що дуже незатишно себе почувають, коли приїжджають в гості до родини дружини в Україну і нічого не розуміють по-українськи. У вивченні української також зацікавлені співробітники різних німецьких інституцій і фірм, які мають ділові контакти з Україною", - каже Ярослава Мельник.