У Берліні відкривається меморіал жертвам Голокосту
9 травня 2005 р.
Останні два роки на площі понад 19 тисяч квадратних метрів у центрі Берліна – між Потсдамерплатц, Бранденбурзькими воротами та місцем, де колись була розташована гітлерівська рейхсканцелярія – тривали будівельні роботи. З вівторка, після урочистого відкриття меморіального комплексу, перед берлінцями та гостями столиці на цій площі відкриється абстрактний ландшафт, який складають 2 711 симетрично розташованих бетонних стел кольору антрациту. Вони однакові завширшки, однак різні за висотою – від 50 сантиметрів до майже 4,7 метрів. Перше враження, що виникає у відвідувачів цього меморіалу – це відчуття тісноти, пригноблення та загубленості. Це саме ті почуття, які пов”язуються передусім зі спогадами про страшні часи німецького націонал-соціалізму та вчиненого цим режимом Голокосту. Меморіал в Берліні має спонукати до роздумів і попереджати про неможливість повторення трагедії, каже Ґюнтер Шлюше, який координував будівництво комплексу:
”Цей пам”ятник не є чимось звичайним. Він нагадує не про славетний подвиг, а про один з найбільших злочинів, які будь-коли вчинялися. Той факт, що німецьке суспільство, німецький Бундестаг вирішили його спорудити, свідчить про рішучість і визнання відповідальності за скоєне”.
Ініціатором спорудження берлінського меморіального комплексу жертвам Голокосту стала ще 1988 року німецька журналістка Леа Рош, а сама ідея походить від історика Ебергарда Єкеля. Леа Рош пригадує:
”Ебергард Єкель розповів мені про свою ідею в музеї Яд Вашем. Він сказав тоді, що в Берліні просто необхідно мати пам”ятник, який нагадував би про знищених у Європі євреїв. Я здивувалася, аргументуючи, що такі меморіальні споруди є, й навіть перелічила їх. Єкель же нагадав, що ними вшановується пам”ять або берлінських євреїв, або франкфуртських, або ганноверських. Але в Німеччині, та й, здається, ніде інде, крім Яд Вашему в Ізраїлі, немає меморіалу усім загиблим від Голокосту в Європі”.
Чотири роки тривала в Німеччині дискусія про те, чи має бути в Берліні меморіал в пам”ять лише про євреїв, чи це повинен бути пам”ятник усім жертвам націонал-соціалізму. Зрештою було вирішено, що жертви Голокосту будуть вшановані окремим меморіалом. Потім ще кілька років тривали конкурси на кращий проект монументу. Зрештою перевагу було надано проекту американського архітектора Пітера Айзенмена. При цьому остаточне рішення ухвалювали німецькі політики, діючи, як казав багато хто з них, у згоді з почуттями.
Кілька разів переносився й початок будівництва меморіального комплексу, його розпочали споруджувати аж у квітні 2003 року. У процесі будівництва виникало чимало критичних дискусій навколо зовнішнього вигляду пам”ятника, який називали ”монументуалізацією гріха” чи ”бетонуванням центру столиці в сон жахів розміром з футбольне поле”. Однак остаточний результат виявився, за словами Ґюнтера Шлюше, геть іншим, ніж пророкували критики:
”Сьогодні можна точно відчути, що в ньому немає взагалі нічого монументального. Це радше щось дуже м”яке й наповнене внутрішньою силою, яка приваблює відвідувачів. Цьому меморіалу не характерна однозначність. Це відкритий пам”ятник”.
Автори проекту виходили з того, що поле з бетонних стел спонукатиме людей більше дізнатися про Голокост. Задовольнити цю потребу покликаний підземний музей, так зване ”Місце інформації”, розповідає один з авторів концепції цього музею, історик Ульріх Бауманн:
”Ми хотіли додати абстрактному, відкритому для інтерпретацій пам”ятнику, кокретики. Тому ми нагадуємо про долі, біографії конкретних людей, які загинули в часи Голокосту”.
Загалом у підземному музеї чотири зали. Починається все з розповіді про історію Голокосту, про розгортання цієї страшної трагедії. Далі увагу відвідувачів привертають до окремих людських історій – через уривки з листів, щоденників, документів. Кульмінацією експозиції є ”Зал імен”, де зачитуються біографії загиблих в часи Голокосту. Загалом у базі даних музею – 800 різних біографій, відбраних з архівів і за допомогою ізраїльського музею Яд Вашем.
Автори й реалізатори проекту берлінського меморіального комплексу переконані, що він не стане ”кам”яною рискою” в історії Голокосту, а спонукатиме передусім молоді покоління пам”ятати про цей злочин і не припуститися його повторення.