Що білоруські православні думають про українську автокефалію

Офіційно православну церкву вважають у Білорусі найбільшою релігійною конфесією. За даними на липень 2010 року, наданими апаратом Уповноваженого у справах релігій і національностей, після останнього перепису населення, загальна кількість православних в країні становить близько 4,5 мільйона осіб - приблизно половина населення. Вірними себе назвали 58,9 відсотка мешканців країни, з них 82,5 відсотка відносять себе до Білоруського екзархату Російської православної церкви (РПЦ).

У понеділок, 15 жовтня, у Мінську відбувається засідання Синоду РПЦ, заплановане іще навесні як відповідь на візит до Литви Папи Римського Франциска. Проте порядок денний зборів різко змінився, прес-секретар патріарха Московського Кирила анонсував, що Синод РПЦ дасть остаточну оцінку діям Константинопольського патріархату.

Що білоруські православні вірні думають про розпочату процедуру надання автокефалії Українській православній церкві (УПЦ), до якої став Синод Вселенського патріархату в Стамбулі, з’ясовувала DW.

Автокефалія УПЦ: політика і релігія

Мешканець Могильова Олексій Кирієнко, отримуючи середню освіту, паралельно відвідував і недільну православну школу при могильовському Трисвятительському кафедральному соборі. Як її випускник, чоловік знає усі канони. При цьому Кирієнко - людина не лише релігійна, але і політично активна. На останньому з’їзді опозиційної Об’єднаної громадянської партії його обрали заступником голови. Кирієнко позитивно говорить про можливу автокефалію УПЦ. Реакцію РПЦ на це він назвав "політичними іграми" і висловив переконання, що для вірних геть нічого не зміниться.

Настоятелька Підмикільського монастиря у Могильові ігуменя Єфросинія також вважає питання автокефалії УПЦ політичним. Тому вона і відмовилася від коментарів для DW, порадивши звернутися до головного міського собору Трьох святителів. При цьому одна з монахинь, через яку спілкувалася ігуменя, зізналася, що "просто нічого про це не знає".

Підмикільський монастир багато хто вважає найбільш проросійським місцем у Могильові, адже тут зберігається і вшановується, мабуть, єдина у Білорусі ікона останнього російського імператора Миколи II, зарахованого у 2000 році РПЦ до лику святих "страстотерпців". Однак, вірні тут не стали захищати позицію РПЦ, а бліц-опитування парафіян показало, що про події в Українській православній церкві мало хто знає. Ймовірно, це - результат відсутності інформації на цю тему у місцевій пресі, яку читає більшість парафіян.

У головному могильовському храмі Трьох святителів DW також не вдалося взяти коментар. Архієпископ Могильовський Софроній поїхав до Мінська для участі у Синоді РПЦ, а за його відсутності ніхто не взяв на себе відповідальність оцінити дії Константинополя. Один зі служителів, який захотів залишитися неназваним, пояснив, що навряд чи хтось наважиться на коментар, адже позиція священиків  буде такою, як скаже мінський митрополит.

Що ж стосується парафіян, то вони виявилися більш обізнаними про ситуацію з УПЦ, однак висловити своє ставлення до того, що відбувається, не змогли: усі зійшлися на думці, що братське ставлення до православних і українців, і росіян не зміниться.

Білорусь - світська держава

Однак реальність набагато складніша і має бути доповнена іншими даними, які вказують на світськість білоруського суспільства, вважає теолог, директор центру "Екумена" Наталія Василевич, яка зараз пише докторську дисертацію з філософії та православного богослов'я в університеті Бонна.

Говорячи про людей, які називають себе православними, слід розрізняти дві категорії, вважає Олексій Кирієнко. Цифри, подібні до 83 відсотків православних, вважає він, беруться після переписів населення, на яких люди, не замислюючись, ототожнюють себе зі звичною для них конфесією - і це найбільша  категорія православних людей. Однак насправді, вважає Кирієнко, воцерковлений вірний має щотижня відвідувати богослужіння, знати низку молитв. А з цим, продовжує він, великі проблеми: "Статистика буде дуже неприємною для РПЦ".

Кирієнко нарахував у Могильові лише шість діючих храмів, три з яких були збудовані в останнє десятиліття. Далеко не завжди вони заповнені, відзначає він. Але навіть якщо уявити, що кожен прийме тисячу людей, то для міста з населенням у 370 тисяч відсоток реальних парафіян буде на рівні похибки.

За даними опитування Gallup, проведеному у 114 країнах у 2009 році, Білорусь - у групі з одинадцяти країн, де релігія у повсякденному житті не відіграє жодної ролі. При цьому, зазначає Наталія Василевич, ані Росія, ані Україна до цього списку не потрапили. Така ситуація актуальна і зараз. Тобто Білорусь є найбільш нерелігійною серед трьох цих країн, тому можливий варіант, не виключає Василевич, коли  білоруси просто не помітять протистояння довкола автокефалії УПЦ.

БПЦ - це навіть не автономія, а лише екзархат

Мінський історик Анатолій Сидоревич погоджується з такою думкою. Більше того, наприкінці 80-х років, пригадує він, кількість невіруючих білорусів сягала 70 відсотків населення. У 2003 році було підписано угоду між Республікою Білорусь і Білоруською православною церквою (БПЦ), у межах якої була розроблена низка програм у сферах освіти, культури та соцзахисту.

Треба розуміти, продовжує Сидоревич, що БПЦ - це навіть не автономія, а лише екзархат, яким керує призначена Москвою людина. Порівняно з Росією здається, що білоруські ієрархи РПЦ живуть скромніше - без дорогих автомобілів та годинників. Але це може бути результатом того, що, на відміну від Росії, про це мало пишуть у білоруських ЗМІ. Деякі резиденції місцевих архієпископів, стверджує Сидоревич, виглядають не гірше, ніж у росіян.

Але, за словами історика, ліміт рекрутингу вичерпано - віруючі білоруси визначилися з деномінаціями, і їх припливу до церков більше немає. Тому, додає Сидоревич, православні священники були допущені до навчальних закладів та підрозділів армії, однак, на його думку, плодів це поки не принесло. 

Водночас білоруси, за оцінкою Сидоревича, стали заручниками позиції РПЦ. Якщо 15 жовтня на Синоді у Мінську будуть ухвалені рішення про відхід РПЦ від Всесвітньої православної церкви, то вони будуть названі "Мінськими постановами Синоду". І це принесе Мінську реальні іміджеві втрати, хоча звичайні парафіяни не стануть виконувати ці рішення.