Українсько-російська інформаційна війна
3 серпня 2014 р.
Інформаційна війна, в яку Україну втягнула Росія, точиться на двох фронтах. Один із них - усередині держави за національну свідомість українців у різних регіонах. Інший - за кордоном, де Україна має ефективно доносити свою позицію і розвінчувати фейкові новини та версії подій.
Ця боротьба нерівна. Росія роками створювала серйозні комунікативні інструменти на кшталт телеканалу Russia Today та мережі експертів, які коментують події в РФ і за кордоном. Україна над цим не працювала, констатує в розмові з DW екс-заступниця секретаря Ради національної безпеки і оборони Вікторія Сюмар. Одним із інструментів, який може допомогти Україні налагодити ефективнішу інформаційну політику, експертка називає створення телеканалу для мовлення за кордон.
Розвиток такого інформаційного засобу за прикладом німецької Deutsche Welle чи британської BBC, хай і меншого масштабу, дозволив би вибудувати відкриту та прозору інформаційну систему, яка буде значно переконливішою для закордонної аудиторії, ніж намагання просто розвінчувати російську пропаганду, рекомендує директор Центру глобальної політики Вільного університету Берліна, професор Клаус Зеґберс. "Україна нині дуже помітна в західних мас-медіа, які публікують інтерв'ю з її політиками, але за допомогою власних медіа для мовлення за кордон Україна могла б створити свій формат інформування", - радить німецький експерт.
Водночас, застерігають опитані DW фахівці, український канал іномовлення у жодному разі не повинен стати інструментом пропаганди. "Пропаганда - це брехня, поширення замовленої інформації. Вона завжди розрахована на погано освічених людей, дуже дорого коштує і мало живе, бо в сучасному світі соцмереж і YouTube розвіювати міфи доволі просто", - пояснює Вікторія Сюмар. Крім того, органи пропаганди нині існують лише в недемократичних країнах, де інформація жорстко контролюється й замовчується, зауважує директор ГО "Інститут медіаправа" Тарас Шевченко.
Суспільне мовлення
Утім, розмови про український телеканал іномовленння нині здаються недоречними, якщо взяти до уваги економічну ситуацію в Україні. Адже лише на запуск англомовного каналу Russia Today 2005 року Кремль виділив 30 мільйонів доларів, а вже 2013 року у федеральному бюджеті РФ на його фінансування було заплановано близько 11 мільярдів рублів (у перерахунку трохи більше 3 мільярдів доларів).
Тож у першу чергу експерти радять створити в Україні інший інструмент інформаційної політики - телеканал суспільного мовлення. Законодавча база для цього вже є - ухвалений парламентом у квітні закон "Про суспільне телебачення і радіомовлення". Тепер потрібна політична воля влади, щоб такий телеканал з'явився, каже директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк. "Суспільне мовлення потенційно матиме набагато більшу довіру населення, ніж будь-який офіційний рупор Києва чи ЗМІ, які комусь належать. Якісний канал суспільного мовлення з часом матиме більший уплив, ніж російська пропаганда", - прогнозує експертка.
Згідно зі згаданим законом, уряд протягом шести місяців, тобто до середини жовтня 2014 року, повинен "здійснити заходи, пов'язані із створенням Національної суспільної телерадіокомпанії України". На заваді запуску телеканалу суспільного мовлення, як і телеканалу для мовлення за кордон, фахівці в першу чергу вбачають нестачу грошей. Відповідне підприємство можна створити за три-чотири місяці, але нині в держбюджеті бракує коштів навіть на потреби армії, констатує Вікторія Сюмар. Витрати на запуск телеканалу суспільного мовлення експертка оцінює в щонайменше кілька десятків мільйонів доларів. "Громадськість хоче швидких результатів, але дуже велика ілюзія, що це можна зробити, не виділяючи достатньо грошей", - підсумовує вона.
Що вже зроблено
Важливим кроком, який Україна вже зробила в інформаційній війні, фахівці називають припинення ретрансляції російських телеканалів, які поширюють неправдиві новини та розпалюють ворожнечу між Україною і Росією. Російська пропаганда налаштувала частину населення Сходу України агресивно щодо людей із іншою точкою зору, які мешкають в інших регіонах, каже заступниця директора Могилянської школи журналістики Діана Дуцик. "Звідси пішло багато страхів, зокрема віра в міфічних "бендерівців". Відновлення трансляції українських телеканалів та виходу проукраїнських газет є одним із першочергових завдань на звільнених від сепаратистів територіях", - вважає вона.
Що гальмує реформи?
Кроки, які варто зробити в інформаційній політиці, більш-менш зрозумілі. Але який орган влади має реформувати цю сферу? Нині її координують Державний комітет телебачення і радіомовлення та Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Для того, щоб контроль здійснював єдиний орган влади, потрібно або надавати якомусь із тих, що існують, додаткові повноваження, або створювати новий орган, але щодо цього є великі застороги, бо таку структуру сприйматимуть як "міністерство пропаганди", каже Вікторія Сюмар.
"З одного боку, Україна хоче ефективно протистояти в інформаційній війні. З іншого - в країні дуже чутливо сприймають будь-яке регулювання медіасфери. Основними перешкодами для реформування інформаційної політики є нестача бюджетних коштів і координування, тобто треба визначатися, якому органу надавати додаткові повноваження", - констатує Сюмар.
Тарас Шевченко з Інституту медіаправа вказує на інший аспект. Річ не стільки в органі влади, який реформуватиме інформаційну політику, скільки в бажанні це реалізовувати, вважає юрист. "Головне "гальмо" для проведення реформ - це бюрократичний апарат", - каже фахівець.