Іноземні студенти в Україні

Теоретично Україна має бути зацікавлена в іноземних студентах. Адже, за даними міносвіти, завдяки «заокеанським спудеям», яких нині в Україні налічується 53,5 тисячі, держбюджет щороку поповнюється на 800 мільйонів гривень. Лише за саме навчання вони платять до 500 мільйонів доларів. Та навіть приносячи прибутки Україні, студенти отримують зовсім не солодке життя. Дані правозахисних організацій шокують: громадяни, які приїжджають на навчання, нерідко стають жертвами шахраїв, ще не доїхавши до університету.

Часто студенти організовують свої поїздки до України не самі, а за допомогою фірми-посередника, що обіцяє залагодити всі можливі проблеми. Причини цього зрозумілі: далеко не всі університети розміщують інформацію на своїх веб-сайтах англійською чи іншими іноземними мовами. А відповідно, потенційним студентам важко зорієнтуватися, куди та які саме документи їм потрібно надсилати.

Однак бути впевненим у чесності агента не можна, зазначають у центрі «Без кордонів», співробітники якого займаються моніторингом та захистом прав мігрантів. Деякі посередники й самі не достатньо обізнані з ситуацією в Україні. У результаті на сайтах деяких компаній, які «вербують» студентів з-за кордону, можна прочитати, ніби Україна є членом ЄС, а під час літніх канікул іноземці зможуть поїхати на стажування до Швеції та Британії. Така інформація робить країну більш привабливою в очах іноземців, але коли вони приїжджають на навчання, то стикаються з суворими реаліями.

Неприємності починаються вже в аеропорту

Утім, часто агенти не лише перебільшують «комфортність» проживання в Україні, але й шахрують фінансово. Гроші зі студентів починають викачувати, як тільки ті зійдуть із літака. Серед звичних фінансових маніпуляцій – завищення вартості проїзду від аеропорту до гуртожитків. «Ще кілька років тому за трансфер з Донецького аеропорту до Луганська студенти медичного університету платили посереднику 200 доларів. У 2010 році ця сума становила вже 2000 доларів», - розповіла Deutsche Welle асистент проекту «Без кордонів» Олена Бондаренко.

Зрештою неочікувані неприємності можуть спіткати ще в аеропорту. У листопаді 2011 року до співробітників проекту «Без кордонів» зателефонував хлопець із Судану. Він розповів, що утримувався в столичному аеропорту «Бориспіль» 5 днів. Він просидів у невеликій кімнаті з кількома стільцями та без ліжка, і весь цей час йому не давали води та їжі. Він повідомив прикордонникам, що приїхав на навчання до Харківського медуніверситету. Втім, у нього не було можливості повідомити університет про затримання через відсутність доступу до телефону та інтернету. Студента відправили назад до Судану, а адміністрація університету навіть не подбав, щоб якось виправити ситуацію.

З наступними проблемами іноземці можуть зіткнутися, вже прибувши на місця навчання. Нерідко студентам обіцяють навчання англійською мовою, але потім виявляється, що дана програма відбувається лише українською чи російською мовами. А керівники департаментів з питань міжнародних студентів не завжди володіють англійською, а тому допомогти студентам не можуть. У результаті студенти підписують контракт українською мовою, навіть не знаючи напевне, що в ньому написано.

Не поспішати з оплатою

Для іноземних студентів існує ймовірність не лише зіпсувати собі настрій, але й втратити значні кошти. У жовтні 2009 року група африканських студентів приїхала на навчання до університету Тараса Шевченка. Їх поїздка була організована марокканською компанією Carrefour Event, яка називала себе офіційним представником університету. Іноземці сплатили агентам кілька тисяч доларів за візу, проживання та навчання. Та після приїзду в Україну вони були змушені сплатити ще по 20 тисяч гривень університету, який не отримав коштів від посередника.

Схожа прикра ситуація склалася і з групою туніських студентів, що приїхали на навчання до Національного авіаційного університету. Як розповів декан факультету по роботі з іноземними студентами НАУ Андрій Крижановський: «Ми справді співпрацювали з тим посередником. Але минулого року в Тунісі була революція. Оплата спершу відбувалася якимись траншами, а потім узагалі припинилася. Ми звернулися до силових структур, але агент просто зник з України», - зазначає декан.

Іноземним студентам Крижановський радить звертатися напряму до вищих навчальних закладів. Таким чином вони зможуть бути повністю впевненими в тому, що посеред року їх не попросять вдруге заплатити за навчання.

Сварка з університетом – шлях до депортації?

Якщо ж у студента трапляється конфлікт із університетом, в такому випадку майже неможливо відстояти свої права, розповідає юрист Галина Бочева. «Міграційний статус студента в країні залежить від університету, без згоди якого навіть не можна перевестися до іншого ВНЗ. Якщо існує конфліктна ситуація, то університети, як правило, цього не роблять і не віддають документи, в тому числі страховий поліс, атестати, зворотній квиток», - підкреслює юрист.

За даними організації «Без кордонів», упродовж останніх років лише двоє іноземних студентів наважилися звернутись до суду, щоб оскаржити рішення про депортацію. Нігерієць Кеннет Оноджет, який навчався в Луганському медичному університеті, змушений був перездати один з предметів під час літньої сесії. Після цього він поїхав додому на канікули, а повернувшись, дізнався, що його відрахували. Хлопець зобов’язався ще раз прослухати предмет, після чого його поновили в університеті. Сплативши гроші за рік навчання, він надав паспорт для продовження візи. Але – отримав штамп про депортацію. Кеннет звернувся за допомогою до юристів, і врешті суд визнав рішення про його депортацію незаконним.

Аналогічна ситуація трапилася зі студенткою з Конго Біантусою Таді Коломбе. Вони приїхала до Києва навчатися на підготовчих курсах. В Україну дівчина приїхала вагітною і хотіла після першого семестру взяти академічну відпустку. Однак віддавши паспорт для продовження візи, також отримала відмову. У результаті дівчина навіть не змогла зареєструвати дитину в Україні. Юристи проекту «Без кордонів» звернулися до суду, і рішення про депортацію було визнано незаконним. Однак термін її перебування в Україні до наступного семестру так і не продовжили.

Нині в Україні нема організацій, які спеціалізуються на допомозі іноземним студентам. Якщо ж трапляються неприємності, Бочева рекомендує звертатися до адвоката. За її словами, це значно збільшує шанси на те, що заяву студента розглянуть у міліції, а за потреби – й відстоюватимуть його права в суді.

Расова дискримінація

Водночас тим студентам, які не мають проблем із навчанням, також варто бути на сторожі. Адже вже один лише інший колір шкіри студента може стати причиною для агресії по відношенню до нього. Випадки дискримінації трапляються в різних областях України. Зокрема в січні тернопільська газета зобразила африканців та арабів у вигляді мавп, які залицяються до українських жінок. А в лютому вінницькі соціал-націоналісти провели марш проти імміграції біля гуртожитків іноземних студентів.

Згідно з даними проекту «Ініціатива Різноманіття», більшістю жертв расистських нападів у 2007-2011 роках виявилися саме іноземні студенти. А згідно з опублікованим у 2008 році дослідженням Еліз Ґарві, близько 35% закордонних студентів, які мешкали в Києві, заявили про напади на них з расових мотивів.

Із заявами про напад постраждалі частіше звертаються до університету, а не міліції. Але навчальні інституції не завжди хочуть розголошувати таку інформацію, зазначає Галина Бочева. «Університети зацікавлені в тому, щоб якомога більше студентів хотіли приїхати вчитися до них. А інформацію про напади на іноземців вони сприймають як потенційний ризик того, що студенти не будуть приїжджати. По-друге, вони не знають, як допомогти в цих ситуаціях», - коментує юрист.

Для полегшення життя іноземців, минулого року було видано англомовний посібник «Життя та навчання в Україні». Окрім загальних відомостей про країну, новоприбулі студенти можуть знайти там інформацію про те, як убезпечити себе в місті, а також куди саме звертатися в разі нападу.

Автор: Катерина Каплюк
Редактор: Христина Ніколайчук