Ірена Карпа: Дематюкація - страшнішого матюка я не чула

Мої діти - не матюкаються. Поняття не маю, чому. Адже я себе не стримую в емоційних станах. Певно, справа в чесності: пояснила їм разок, що з дорослими таке буває, коли вони засмучені чи там цегла на ногу впала, але дітям повторювати це не варто. Знизали плечима і не повторювали. За винятком того, коли хочеться потролити нашу яремчанську бабусю в паризькому басейні: тоді кричать на всі груди "Йоб твою мать!" і дико регочуть з того, як бабуся червоніє й роззирається у паніці, чи не забрів туди хтось зі слов'ян.

Саме так - зі слов'ян, бо обсценна спільнокоренева лексика існує далеко не лише в російській, як це хоче втюхати нам авторка законопроекту про дематюкацію (прости Господи, страшнішого матюка я поки не чула) Ольга Богомолець. Дивно, як дипломована лікарка взагалі може висувати такі теми. Навіть студенти непрофільних вишів із курсу психології знають про те, що лайка - це швидке звернення до древніх потужних архетипних образів людства у критичний емоційний момент. Простішими словами: коли нам треба черпнути сили, ми лаємося. Звертаємося до архетипу Матері-Землі. І не лише ми - а всі без винятку народи світу.

Багатство мови - в її різноманітності. Кажу це як дипломована філологиня і просто письменниця, що все життя сповідує  правдоподібність людських діалогів.

Можете вважати мене параноїчкою, але мене давно вже підгризає здогад: щоразу, коли українському політикуму треба приховати щось справді аморальне (корупцію, кумівство, розкрадання, схемки), суспільству кидається кістка на тему "аморальності" сексуальної. Будь-то цензура книжок і зобов'язання пакувати книжки з відвертими сценами у чорні поліетиленові пакети й піднімати податок (хелоу, Держкоммор, ми, письменники, пам'ятаємо все!) чи оце от ай-ай-ай на лайку в публічному просторі. А рамки де, можна вточнити? У який момент руки моралістів зупиняються на авторських колонках онлайн і не лізуть у соцмережі? Чи кого ви плануєте штрафувати за книжки, викладені в мережу, якщо в них є матюки? Автора, редактора, видавця чи маленьке звірятко, яке би мало всі ці страшні слова знайти в пошуковику і знищити назавжди?.. Жадан, Андрухович, Бабкіна, Шиян, Іздрик, Подерв'янський кінець кінцем - всі йдемо в "запрєщьонку". Прекрасно, ніщо так не сприяє популярності.

Якось ми артволонтерили із Артемом Полежакою у прифронтових зонах. Такого цілющого реготу, як після його далеко не прилизаних поезій, я не чула ніде і ніколи. Влучність, вчасність, гумор, швидка розрядка від накоплених "зажимів", про які чудово написала Уляна Супрун, - ось що таке лайка. Супрун неодноразово наголошує, що матюки (як і будь-які інші слова) не мають вживатися задля приниження опонента. У майже всіх інших випадках - суцільна користь.

"Віднині матюки - мова протесту!" - сміється поет Полежака.

Спитала думку ще двох інтелектуалів: видавчині й авторки Оксани Форостини та історика Сергія Луніна. "Думаю, багато людей дуже болісно сприймають мат, бо він звучить, як вияв агресії, - каже Оксана. - І це дуже залежить від мовного середовища людини: російською мовою мат звучить зовсім інакше, справді агресивно. Я пояснюю своє толерантне ставлення до мату мовним середовищем Західної України, яке дуже відрізняється інтонаційно. "Чи ви би, прошу пана, не пішли на хуй" звучить зовсім інакше, ніж автентична російська лайка. (Те саме стосується творчості, скажімо, Подерв'янського, де мат підкреслює стилістичні алюзії та "підсвічує" іронію.) Ще більша дистанція в польській, яка ще більше відрізняється інтонаційно. Не знаю, як зараз, а раніше в поляків взагалі російський мат не був табу, так само як у нас не є табу слово "fuck". Це така екзотика, яка не сприймається, як вияв агресії. А ще поляки дуже творчо підходять до словотвору з російським матом: наприклад, "wyjebane w kosmos", ну це ж прекрасно!"

"Про праслов'янське походження мату вже сказано, - додає Сергій. - Дещо апокрифічний лист козаків султану (у звичному для нас вигляді його можна датувати кінцем XVIII століття) теж згадували. Наївний міф про засмічення української "російським" матом має типову паралель "за поребриком" - засмічення російської "татарським" матом. Наостанок погоджуся з Солженіциним: мат - це паростки мови майбутнього".

То навіщо це чистоплюйство законотворцям?.. Чи все куди простіше, ніж здається: для передвиборчого хайпу депутатці Богомолець всі способи згодяться. Навіть отакі недолугі.

Я вже це казала і ще раз повторюся: вимагаю перформансу. Щойно Кабмін затвердить список "заборонених слів", авторка законопроекту має вийти до трибуни і голосно, з дикцією та інтонацією, як вчили у радянській школі, продекламувати весь список. А то шо ж - чужими руками загрібати болото?..

Мій колишній чоловік-американець розповідав про свого діда, сина українських емігрантів. Дідо не говорив, на жаль, українською, але кілька слів таки залишив. Серед них - питома українська "срака" (о, скільки з нею є прекрасних прислів'їв) та ще ряд різного емоційно-влучного на "х" і на "с". Онук дуже швидко вивчив ці слова і послуговувався як протезами - англійською в домі не лихословили, а з дідом у них був свій маленький секрет.

Відібрати в українців лайку - це як відібрати борщ. Дорогі сусіди вже намагалися це зробити з борщем і варениками (гляньте російські державні проморолики), то не треба їм безплатно віддавати й матюки.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.