20 років євро: чи справдилися прогнози?

Коли годинник пробив опівночі 1 січня 2002 року, 12 країн Євросоюзу прощалися зі своїми національними валютами. Німеччина, Бельгія, Фінляндія, Франція, Греція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія та Іспанія з цього дня почали розраховуватися новою спільною валютою - євро.

Зовсім новим євро на той момент уже не був - уже три роки як спільну валюту ЄС використовували для безготівкових розрахунків, приміром, під час банківських переказів чи в міжнародній торгівлі.

Читайте також: ЄЦБ покращив прогноз зростання ВВП Єврозони у 2021 році

Спільна валюта ще більше об'єднала європейські країни. Її запровадження стало великим кроком для Євросоюзу. Але також і певного роду котом у мішку, адже ніхто не міг достеменно спрогнозувати, чи виправдає євро покладені на нього сподівання.

DW взяла десять прогнозів, які давали тоді економічні експерти, політики та оглядачі, та перевірила, чи справдилися вони, чи ні.

1. Євро стане новою провідною валютою

Фактчек DW: правда

Провідні валюти називаються так тому, що їх великою мірою використовують поза межами території, де вони, власне, є офіційними. 1997 року тодішній директор Інституту міжнародних економічних наук Петерсона Фред Бергстен казав, що євро стане "щонайменше другою за значення валютою в світі" та покладе край абсолютному домінуванню американського долара.

Незалежно від того, яку статистику чи який індикатор брати до уваги: до долара і євро іншим валютам справді дуже далеко. Як резервній валюті долару вже давно ніхто не може скласти конкуренцію. За даними Міжнародного валютного фонду (МВФ), у другому кварталі 2021 року близько 59,2 відсотка всіх офіційних валютних резервів у світі тримали в доларах США. За ним іде євро - з 20,5 відсотка.

Натомість у міжнародних платежах валюти ідуть нога в ногу. За даними організації SWIFT, через чиї системи проводяться майже всі міжнародні перекази, в жовтні 2021 року в євро було здійснено майже так само (38,1 відсотка) багато платежів, як і в доларах (39,1 відсотка). Ще рік тому євро навіть випереджав за цим показником долар.

Тобто долар хоч і залишається на першому місці серед провідних валют, євро іде одразу за ним.

2. Рано чи пізно Великобританія приєднається до Єврозони

Фактчек DW: неправда

Це, певно, було найбільш помилковим припущепнням. Варто зазначити, що скептичне ставлення до євро у Великобританії панувало ще в 1990-х роках. Але були й впливові прибічники спільної валюди. Приміром, тодішній прем'єр Тоні Блер вважав, що приєднання до Єврозони відповідає національним інтересам Великобританії. Багато представників бізнесу вірили, що євро може стати певного роду паралельною валютою, яка одного дня замінить британський фунт.

Спершу планувалося, що британці колись дадуть відповідь щодо цього на референдумі. Але до нього так і не дійшло. Натомість на референдумі 2016 року більшість британців проголосувала за вихід країни з Євросоюзу. Вже понад рік як країна не є членом ЄС.

3. Євро не стане такою ж твердою валютою, як німецька марка

Фактчек DW: неправда

Німці пишалися своєю дойчмаркою. Її вважали твердою валютою, тобто дуже стабільною в своїй вартості протягом довгого проміжку часу.

Перед запровадженням євро як готівки, лише близько чверті німців вірили, що євро стане таким же стабільним, як і німецька марка.

Тепер можна сказати, що євро виявився навіть стабільнішим за колишню національну валюту Німеччини. З 2002 року спільна валюта Єврозони подешевшала в середньому на 1,6 відсотка на рік. За 20 років - з 1982 по 2002 рік -дойчмарка втрачала в середньому 2,4 відсотка своєї вартості на рік. Тобто купівельна спроможність євро за 20 років виявилася вищою, ніж у порівняльний період німецької марки.

Утім, такі порівняння треба сприймати з особливою обережністю, адже історично ці два періоди суттєво різняться. Інфляція у роки після возз'єднання Німеччини була особливо високою. Натомість фінансова та боргова кризи в ЄС після 2007 року, навпаки, спричинили зворотні процеси в Єврозоні. Утім, зараз на тлі коронавірусу ситуація вже кардинально змінюється.

4. Відмова від національної валюти стане економічною проблемою для країн Південної Європи

Фактчек DW: правда

Після Другої світової війни країни Південної Європи розвивалися в економічному плані менш динамічно, ніж їхні північні сусідки. Їхні валюти також були менш стабільними, ніж, приміром, дойчмарка.

Економіка 12 країн, які з 2002 року запровадили готівковий євро, відтоді виросла на близько 50 відсотків. Це хоч і лише половина від приросту, якого досягла економіка США, але все ж чимало.

Утім, економічне зростання в більшості південноєвропейських країн виявилося суттєво повільнішим, ніж у Північній Європі. Навіть якщо не враховувати Люксембург та Ірландію, де економічне зростання було особливо потужним завдяки тамтешнім фінансовому та ІТ-секторам.

Особливо задніх пасуть Португалія та Італія. А Греція за 20 років взагалі не продемонструвала жодного зростання.

Причина - у борговій кризі в зоні євро близько 10 років тому, внаслідок якої економіка багатьох країн навіть послабилася.

Під час цієї кризи відсутність власної валюти виявилася справжньою драмою для країн на кшталт Греції чи Італії. Адже в такому разі вони могли б відвернути найгірші наслідки кризи за допомогою знецінення валют, так, як вони це часто робили до запровадженн євро. Раніше було так: якщо драхма чи ліра дешевшали відносно німецької марки, грецькі та італійські товари ставали дешевшими за кордоном та приваблювали таким чином більше покупців. Те ж саме стосувалося й туризму, який ставав для іноземних гостей доступнішим.

Із запровадженням євро така можливість регуляції відпала, тож криза відбилася на країнах на повну силу. Її наслідки досі можна побачити, подивившись на показники безробіття.

5. Німеччина та інші країни Північної Європи мають виступати гарантами боргів економічно слабших країн

Фактчек DW: правда, але частково

Іще до запровадження євро більшість економістів були єдині в думці, що валютний союз може працювати лише тоді, якщо його члени матимуть схожу економіку. Аби досягти цього, було узгоджено певні критерії, які також називають Маастрихтськими критеріями. Вони визначають, приміром, максимально дозволений рівень дефіциту бюджету (три відсотки ВВП) та розмір державної заборгованості (60 відсотків ВВП). Перш ніж приєднатися до Єврозони, країна має відповідати цим критеріям.

20 років потому стало очевидно: майже всі країни не виконують ці критерії. Хоч і варто зазначити, що додаткові витрати, пов'язані з пандемією, ще більше погіршують розрахунки.

Найжахливішим сценарієм для Німеччини та інших заможних країн завжди було те, що їм колись доведеться платити за економічно слабші країни. Але навіть під час єврокризи спільні борги країн Єврозони ("євробонди") так і не стали реальністю. Натомість кризові країни отримали гарантії та позики обсягом у тризначні мільярдні суми, частково на дуже великі терміни. Лише якщо ці кредити луснуть, кредитори залишаться сидіти на своїх зобов'язаннях. Але поки що жодної шкоди від цього вони не отримали - навпаки, лише Німеччина отримала до 2018 року майже три мільярди євро від Греції у вигляді відсотків.

Наріжним каменем стала пандемія коронавірусної хвороби. Аби наповнити фонди боротьби з наслідками пандемії, країни Єврозони вперше взяли спільні кредити. Незвичні часи вимагають незвичних рішень, кажуть прибічники такого кроку. Натомість критики нарікають, що це ознаменувало кінець індивідуальної відповідальності країн та заклало початок "боргового союзу".