Навіщо в Білорусі знайшли заміну георгіївській стрічці

Символічна новація - бутоньєрка з червоно-зелених стрічок кольорів державного прапора Республіки Білорусь і квітки яблуні, - датується 2015-м роком. Офіційно її автор - Білоруський республіканський союз молоді, який визнає себе спадкоємцем комсомолу. Про новий святковий атрибут в організації говорять як про символ патріотичного проекту "Кольори Великої Перемоги".

Тим часом георгіївські стрічки в Білорусі, як заявив президент Олександр Лукашенко в щорічному зверненні до парламенту, "ніхто не забороняв". А ідея з бутоньєркою йому сподобалася: "Молодість і мир - ось що це символізує".

Політика і символіка

Як підкреслив в інтерв'ю DW білоруський історик Ігор Кузнєцов, "георгіївські стрічки в Білорусі залишилися б атрибутом офіційних святкувань, якби не Крим, Донбас і не використання георгіївських стрічок російським агітпропом і сепаратистами самопроголошених "ДНР" і "ЛНР"".

Ставлення білорусів до георгіївської стрічки, судячи з різних опитувань громадської думки, у принципі, позитивне: для більшості це - пам'ять про війну. Водночас, за оцінкою Ігоря Кузнєцова, на фоні офіційної риторики про те, що "Білорусь є і буде суверенною державою", зміна символіки виглядає як політична акція. "Білоруська влада змушена була одночасно відреагувати на алергію частини білорусів на георгіївські стрічки, зберегти рівні відносини з Україною та Росією", - вважає історик.

І тому, пояснює він, минулого року георгіївські стрічки заборонили неявно, але їх можна було придбати у крамниці, а нині з'явилася альтернатива. "Не вважаю крамолою спробу Білорусі дистанціюватися від Росії хоча б символічно, але й не бачу зв'язку з темою перемоги в новій символіці: акція не за покликом душі, така сама ідеологічна кампанія, тільки іншого кольору", - каже Кузнєцов.

У політичного оглядача Юрія Дракохруста склалося враження, що білоруси не надто вдумуються в сенс нової символіки. Вони розуміють його приблизно так: а давайте, в нас буде своя пермога. За всіх симпатій до Російської Федерації спрацьовують закони конструювання держави, нації. "Тими, хто вигадує нові символи для святкування Дня перемоги, рухає природна логіка, яку артикулюють деякі білоруські й українські політичні сили: перемога була однієї спільної країни - СРСР", - констатує Дракохруст.

І пояснює: меседж російської ідеології в тому, що ми тоді перемогли разом, отже, ми й нині повинні бути разом у якомусь державному чи ідейному сенсі. Але колишні республіки СРСР, а нині суверенні держави уникають такої єдності.

Презентація влади і програмування патріотизму

Офіційну заміну атрибутики культуролог Максим Жбанков сприймає як "заміну одного бантика іншим, гру в дешеві символи, які не мають нічого спільного з реальними воєнними діями, історичною пам'яттю про війну".

"Стрічки червоно-зелені - кольори державного прапора Білорусі, який з'явився після війни і не має до неї жодного стосунку, а квітка робить сюжет поетично-лірично-попсовим", - каже Жбанков.

На його погляд, сама собою ідея масової символіки - "спрощення й вульгаризація історичної пам'яті, перетворення її на набір порожніх фішок". У випадку з Білоруссю це ще й спроба використати історичні події - драматичні, трагічні, криваві, з масою жертв - для чергової презентації влади, вважає Жбанков. "Червоно-зелене - це влада, яка, виявляється, є безпосередньою спадкоємицею перемоги", - зауважує він.

"Теж гарно"

"Просто гарно. Теж гарно. Видали - і ношу. Подарували, подобається. Георгіївські кращі, але й ці - нічого. Стільки проблем - а ви про стрічки", - так відповідають мешканці Мінська на запитання DW про їхнє ставлення до нової символіки. "Сьогодні привезли 30 штук, розкупили за годину, тиждень тому привезли 50 - теж розкупили швидко", - кажуть продавці книжкової крамниці біля Національної бібліотеки. Купують бутоньєрки, за їхніми словами, переважно організації.

У мінському ЦУМі бутоньєрки продають у відділі швейного приладдя, ажіотажу немає. Ціна святкової прикраси - 10200 білоруських рублів. "У СРСР за таку кількість рублів можна було купити "Волгу", - каже чоловік, який на хвилину зупинився біля вітрини. Нині 10200 білоруських рублів - це трохи більше 50 євроцентів.

Водночас Ігор Кузнєцов вважає, що було б значно доречніше займатися не символікою, а вшанувати пам'ять загиблих і впорядкувати нарешті місця поховань. Забуті імена такими й залишаються. За офіційними даними міноборони Білорусі, на території країни не поховано прах близько одного мільйона цивільних і військовослужбовців, загиблих під час Першої та Другої світових війн. "Як відомо, поки не поховано останнього солдата, війна не закінчена. Схоже, в нас вона не закінчиться ніколи", - сумно підсумовує історик.