Як евакуюють мешканців Вовчанська і передмість - репортаж DW

На автівці, якою кермує начальник слідчого відділення Владислав Єфаров, із десяток слідів від куль. Днями російський снайпер відкрив вогонь по Владиславу і його напарнику Юрію Яремчуку, коли вони заїхали у Вовчанськ, намагаючись евакуювати звідти самотню жінку похилого віку, розповідають поліцейські. Вони вціліли - врятувала броньована автівка, надана американськими партнерами. Проте вивезти жінку не вдалося.

15 травня Владислав і Юрій знову їдуть у Вовчанськ. Триває шостий день евакуації з півночі Харківської області. Армія РФ відновила свій наступ на прикордоння у ніч на 10 травня і, за даними Києва, вже окупувала низку прикордонних сіл Вовчанської та Липецької громад.

Лишатись у Вовчанську небезпечно - там точаться бої, розповідає Владислав. На місто падають керовані авіабомби, житлові квартали обстрілюють реактивними системами залпового вогню та артилерією, дадає поліцейський. Ми їдемо за його автівкою. На в'їзді у місто максимально прискорюємось - адже, за словами Владислава, із північного краю цієї вулиці російські військові запускають протитанкові керовані ракети.

Костюми в тривожній валізі

Чоловік похилого віку на ім'я Володимир живе на півдні міста, де наразі немає міських боїв. Проминувши кілька вулиць із розбитими хатами, що тліють, ми опиняємося на місці. За командою поліцейських падаємо на землю - десь неподалік влучає керована авіабомба.

Володимир не поспішає. У самих трусах і майці він порається біля шафи - дістає і складає в сумку свої костюми й сорочки. "Зараз, зараз! Лише переодягнуся", - відмахується чоловік. У його будинку немає вікон - їх вибило від "прильоту" у сусідній будинок.

Читайте також: Навіщо Росія відкрила новий фронт на Харківщині?

Владислав Єфаров зітхає і береться носити до автівки вже зібрані сумки. У дворі помічає кудлатого пса, знаходить десь старий ремінець і чіпляє його на тварину. "Ти теж поїдеш", - звертається до собаки, несучи його до кузова. Володимир роззирається подвір'ям і заглядає у сарай, ніби намагаючись запам'ятати своє обійстя. Під звуки вибухів поліцейська автівка вирушає у напрямку Харкова. Їдемо так само швидко. У кузові автівки попереду трясуться троє свиней.

На півдорозі до Харкова чоловіка зустрічає донька Марина, також поліцейська. Молода жінка міцно обіймає тата. Сльози щастя швидко змінюються на дорікання - чому тато так довго зволікав із виїздом. Коли поліцейські вивантажують із автівки його численні клунки, Марина невдоволено хитає головою.

"Тоскно", - говорить Володимир і обіймає свого пса. "Мені 66 років. Я туди більше не повернуся", - ніби виправдовуючись перед донькою, каже чоловік. "Тяжко розлучатись із рідною домівкою", - погоджується Марина і знову посміхається до тата.

Окупація

Армія РФ окупувала Вовчанськ одним із перших, зранку 24 лютого 2022 року, і без жодного пострілу. Тож організувати евакуацію місцевого населення тоді не вдалося, пояснює Владислав Єфаров, який разом із колегами вивозив звідти зброю і документи. Частина його колег пішла на співпрацю із росіянами.

Окупаційна влада почала випускати людей на підконтрольну Україні територію лише за два місяці. Володимир і Марина лишились удома. Росіяни пропонували жінці працювати із ними, але вона відмовилась.

Восени 2022 року українські військові звільнили Вовчанськ. Відтоді російські війська регулярно обстрілювали місто. Марина виїхала до Харкова і відновилася на службі в поліції. А Володимир поступово звик до життя під обстрілами. Із довоєнного населення у 17 тисяч у місті залишилося не більше 3,5 тисячі. Наразі, за даними поліції, майже всіх евакуювали. У Вовчанську лишається орієнтовно 200 людей.

Кілька місцевих мешканців розповіли журналістам, що російські військові, які вже зайшли на північні околиці міста, насильно утримували їх у підвалах. Жінці наказали надавати допомогу пораненим солдатам РФ. Зрештою, коли росіяни перейшли на іншу вулицю, люди втекли й дійшли до місця евакуації.

Інший евакуйований втратив пальця. Він розповів, що його прострелив російський солдат, коли намагався увійти до будинку чоловіка. Крім цього, у перші дні евакуації зникли двоє волонтерів. Пізніше місцеві розповідали, що військові РФ розстріляли обох чоловіків. Один загинув на місці, другий був важко поранений. Його доля досі невідома.

Піша евакуація

Люди, яких евакуювали поліцейські патрулі, гуртуються в селі на півдорозі до Харкова. Більшість не знає, куди їхати далі. "Шість днів ми спали у підвалі, - розповідає мешканка Вовчанська на імʼя Дарʼя. - На нашій вулиці немає жодної вцілілої хати. Все бомбили, все горіло. У мене на городі валяються нерозірвані снаряди".

Поліцейські не могли дістатися цієї вулиці. Тож родина Дарʼї йшла пішки до місця евакуації. "Ми бігли на околицю Вовчанська. Під дронами, під обстрілами. Повз розбитий БТР. Там лежать частини рук і ніг хлопців", - стишуючи голос, додає жінка. "Міста вже немає, - продовжує Дарʼя. - А я не змогла вивезти свою вівчарку". Жінка не може стримати сліз, і рідні намагаються її втішити.

Читайте також: Наступ РФ на Харківщині: що сталося з фортифікаціями?

 Більшість евакуйованих мають домашніх тварин. Кремезний смаглявий чоловік ховає від светром біле кошеня. Із сумки іншого чоловіка доноситься нявкання наляканої кішки. Серед своїх і чужих валіз сидить усміхнений чоловік похилого віку на імʼя Василь. Він каже, що не встиг допити ранковий чай, адже почув крики поліцейських і, не роздумуючи, стрибнув до їхньої автівки.

"У перші дні евакуації люди відмовлялись їхати, але вже наступного дня дзвонили і просили їх забрати", - знизує плечима Владислав Єфаров. Проте із кожним днем ситуація у Вовчанську погіршується, і поліцейські вже не можуть заїхати вглиб міста. Тож місцевим доводить пішки долати зо пʼять кілометрів.

"Люди у розпачі", - додає Владислав. Він вирушає на наступний виклик - евакуювати бабусю, яка пішки дійшла до північної околиці. Ми знову вирушаємо на північ - у бік чорних стовпів диму. Однак на місці нікого немає.

Качка на руїнах

Поліцейським надходить наступний виклик - від чоловіка із селища Білий Колодязь, що на південь від Вовчанська. Вибоїстою ґрунтовою дорогою дістаємося місця. Вже там зʼясовується, що чоловік передумав виїжджати. Стримуючи роздратування, Владислав іде до наступної хати. Зі свого подвірʼя виходить дідусь у кепці із написом "Партія регіонів 2012". Він також не хоче евакуюватись. "Нас тут поки не сильно лякають", - пояснює чоловік.

Наступний дзвінок - із села Сосновий Бір, ще далі на південь. Звідти треба евакуювати двох жінок, у чиї будинки влучила фугасна авіабомба. Коли приїжджаємо, на місці вже нікого немає - двох поранених евакуювали медики. Лише качки ходять між руїнами будинків, що продовжують горіти.

Поліцейські оглядають вулицю і знаходять там частини ракети, що прилетіла сюди раніше. Не зволікаючи, вони вантажать її у автівку. "Це частина нашої роботи, - пояснює Владислав. - Кожен обстріл - воєнний злочин. І залишки боєприпасів - речовий доказ, який у подальшому буде доводити вину окупантів".

Звідси теж доводиться швидко їхати - під супровід вибухів і диму, що піднявся від влучання чергової керованої авіабомби.