Amnesty International: «Тимошенко – (поки) не в’язень сумління»

Amnesty International традиційно бореться за звільнення «в’язнів сумління» у різних куточках світу – від Північної Кореї і Бірми, до Азербайджану і Сирії. Представники цієї міжнародної організації вимагають також звільнення українського екс-прем’єра Юлії Тимошенко, називаючи її процес «протиправним» і «політично мотивованим». Утім, «в’язнем сумління» Тимошенко правозахисники не вважають. Про те, хто такі «в’язні сумління» і про ситуацію з правами людини в Україні – в інтерв’ю з речником Amnesty International з питань Європи і Центральної Азії Джоном Далгуйзеном (John Dalhuisen).

Deutsche Welle: Пане Далгуйзен, чим Юлія Тимошенко не «в’язень сумління»?

Джон Далгуйзен: В’язнями сумління ми називаємо людей, яких заарештували лише за те, що вони висловлювали свою думку, відстоювали певні погляди. Аби визнати людину «в’язнем сумління» Amnesty International не достатньо того, що її засудили з політичних мотивів, не забезпечивши справедливого правосуддя. Саме так було у випадку Тимошенко. Тому ми і продовжуємо наполягати на припиненні її кримінального переслідування. Ми розглядаємо цей процес як прояв  політичного протистояння, боротьби між різними політичними групами. Ми не думаємо, що Тимошенко посадили за її переконання.

DW: За що ж тоді її посадили? Це - реванш?

Далгуйзен: Не хочеться спекулювати, але найелементарніше пояснення, яке напрошується, намагання «вивести з гри» політичного опонента.

DW: Amnesty International відома боротьбою за звільнення «в’язнів сумління» у  всьому світі. Але виглядає на те, що справа Юлії Тимошенко не буде на порядку денному цієї організації…

Далгуйзен: Ця справа буде для нас актуальною і надалі. Адже у ній відбуваються масштабні порушення прав людини. Тимошенко було засуджено з порушенням Європейської конвенції з прав людини, а також численних положень ООН щодо прав людини, зокрема, права на справедливий процес. Ми будемо говорити про ці порушення доки Юлія Тимошенко залишатиметься у в’язниці. Аби відстоювати права людини, нам не принципово, щоб це був «в’язень сумління».

DW: Торік у травні Amnesty International оголосила «в’язнями сумління» колишніх російських бізнесменів Михайла Ходорковського та Платона Лебедєва, яких засудили у «справі ЮКОСа». У чому різниця зі справою Тимошенко?

Далгуйзен: Як відомо, протягом тривалого часу Amnesty International не визнавала Ходорковського і Лебедєва «в’язнями сумління». Хоча ми і в цьому випадку заявляли про політичні мотиви процесу та про численні порушення. Однак другий судовий процес над Ходорковським і Лебедєвим вже мав принципово інший характер: йшлося вже не про протистояння між Кремлем та впливовими бізнесменами. Під час другого процесу судили вже не бізнесменів, а людей, які перебуваючи у в’язниці стали провідними опонентами влади, погляди яких стали асоціюватися з опозиційним рухом. Це вже не був суто процес «з політичним підтекстом». Це був процес над політичними поглядами і заявами цих людей.

DW: Отже, у Тимошенко ще «все попереду»?

Далгуйзен: У в’язниці люди вживаються у ситуацію, в якій вони перебувають. Так само і з Юлією Тимошенко. Її ситуація не є статичною. Отже, Amnesty International у майбутньому може по-іншому подивитися на розвиток подій. Якщо ми побачимо, що Тимошенко переслідують не з мотивів політичної доцільності, а за висловлювані нею погляди, тоді, звісно, ми можемо визнати її «в’язнем сумління». Але це має засвідчити час.

DW: Чи не вбачаєте Ви у судовому процесі над Юлією Тимошенко унікального шансу, аби привернути увагу міжнародної спільноти до проблем українського правосуддя?

Далгуйзен: Що стосується Тимошенко, то уваги до її процесу достатньо і без нас. Але ми дійсно вважаємо дуже важливим цей міжнародний резонанс навколо її справи, адже вона є симптоматичною – ця справа на весь світ демонструє проблеми з незалежністю судів і прокуратури, вона демонструє проблему зловживання позбавленням волі під час досудового слідства, проблеми з політизацією правоохоронних органів та з демократичним розвитком країни. Добре, що зараз на це звернули увагу в Європейському Союзі та у США. Але я хочу наголосити: порушення прав людини в Україні є масовими, вони не обмежуються лише групою опозиційних політиків. Мільйони українців потерпають від протиправної діяльності правоохоронних органів, від корупції, що процвітає в органах влади. Їм немає де шукати правди. На них не звертає увагу міжнародна спільнота.

DW: Цього року Україна буде в центрі уваги всієї Європи через футбольний чемпіонат «Євро-2012». Чи є це шансом надати резонансу ситуації з правами людини?

Далгуйзен: Безумовно. Ми плануємо низку інформаційних кампаній. До речі, не лише до «Євро-2012», але й до «Євробачення» в Азербайджані. У цій країні також є величезні проблеми з правами людини. Чимало опонентів влади – у тюрмах. З них 16 є, на нашу думку, «в’язнями сумління». Наприклад, торік до в’язниці посадили 20-річного юнака Джабара Савалана лише за те, що він на своїй сторінці у Facebook закликав молодь до протестів проти влади. Йому дали два з половиною роки ув’язнення. Апеляція залишилася безрезультатною.

Розмову провів Євген Тейзе.
Редактор: Наталя Неділько