Жодна інша тема не викликає в українському суспільстві стільки конфліктів, як розмови про мир.
Бо так, усі хочуть миру і усвідомлюють, що колись доведеться про щось домовитися з агресором, але уявлення про дизайн української Перемоги у всіх різні. Ідилічна мрія про кордони 1991-го року здається все більш недосяжною, але замороження війни на існуючих позиціях для багатьох неприйнятне, оскільки за лінією вогню - окуповані домівки, майно, близькі люди, рідна українська земля.
З іншого боку - російський блеф про готовність закінчити бойові дії в разі відходу української армії з Херсонської, Запорізької, Луганської та Донецької областей в їхніх адміністративних межах.
Так чи сяк, а фокус розмов про закінчення війни переноситься саме на території й географічні мапи, тим самим відволікаючи увагу суспільства від справді суттєвого. Адже головні в цій війні зовсім не території.
Читайте також: Кордони 1991 або реалії 2022: без територіального компромісу війну не завершити?
Це не означає, що українці мають прийняти окупацію цілих регіонів і навіть добровільно відійти до тих адміністративних меж, які росіяни не можуть взяти навіть силою. Дзуськи!
Україна має існувати в загальновизнаних кордонах 1991 року без жодних "але". Більше того, українська Конституція та закони не дають можливості владі переглядати територіальний устрій, тож одразу мусимо усвідомити - немає навіть шансу на те, що українська влада в якомусь юридичному документі, підписаному з агресором чи посередниками, визнає факт окупації і "віддасть" РФ якісь українські регіони. Це юридично неможливо, бо через хвилину після підписання людину з ручкою треба віддати під суд і запроторити до в'язниці.
Такими є факти, тому я закликаю взагалі винести питання територій за межі суспільної дискусії - агресор закидає Україні цю вудку, щоб дезорієнтувати і зіткнути лобами всередині країни. Немає й не буде жодної реальної дискусії про території, це питання не обговорюється. Так, можливі певні реалії "на землі" за підсумками бойових дій, але Україна завжди вважатиме ці регіони тимчасово окупованими і прагнутиме їх повернути - якщо не через рік, то через двадцять. Приклади Хорватії й Азербайджану переконують, що це можливо.
Читайте також: Частка українців, готових поступитися РФ територією, зростає - КМІС
Натомість ключовим для українців є інший аспект потенційних переговорів, який вплине і на те, чи зможуть українці вижити як держава й народ, і чи зможуть в перспективі відновити територіальну цілісність - мова про загрозу нейтралітету.
Саме цей фактор є визначальним для виживання й майбутнього України, і саме на нього, вкупі з так званою "демілітаризацією", будуть ставити вороги українців.
Росія вимагатиме "нейтралітет" буцімто як гарантію безпеки для себе. Але нагадаю, що десять років тому Кремль розпочав війну проти України, окупував і анексував частину українських територій саме в той момент, коли Україна була законодавчо нейтральною!
Тож вимога "нейтралітету" - лише ширма, яка має послабити й знекровити нас в наступне десятиліття, щоб згодом таки окупувати Україну повністю.
Адже "нейтралітет" і відсутність реальних гарантій безпеки означає, що насправді ніякої сталої відбудови в Україні не буде. Сюди не прийдуть великі приватні інвестори, тут в омріяних обсягах не працюватимуть донорські програми Євросоюзу (бо після війни увага до України ослабне, а суспільства й популісти в ЄС вимагатимуть скоротити фінансування країни, на яку за ці роки витрачено більше, ніж на деяких членів самого ЄС).
І найголовніше: без гарантій безпеки і опертя на можливі заробітки в рамках "великої відбудови" в Україну не повернуться люди. Більше того, щойно відкриються кордони - чимало українців виїдуть шукати кращого й безпечнішого майбутнього.
Читайте також: Нейтралітет України та відмова від Криму та ОРДЛО: Die Welt розкрило деталі проєкту угоди Києва та Москви за 2022 рік
Нейтральна Україна - це країна без людей, ресурсів, надії й майбутнього. Країна, в якій через воєнну травму й розчарування в результатах війни зростатиме антизахідний ресентимент ("нас зрадили!"), підніматиме голову щедро фінансована ворогом п'ята колона, тож я не здивуюся, якщо через 10 років після закінчення кривавої війни українське суспільство вибере проросійського президента (закамуфльованого під прагматика, який шукатиме "третій шлях").
Нейтральна Україна - це держава, в якій східні регіони знекровлюються і ніколи не відновлюють свій економічний потенціал, вилюднюються й занепадають. Харків перетвориться на мегаполіс, який через малу кількість населення й відсутність великих платників податків просто не зможе себе утримати й заростатиме чагарниками.
Нейтральна Україна - буферна сіра зона, в якій можливо існувати, але годі сподіватися на перспективи, розвиток і майбутнє. Країна, батьки в якій мріють про те, щоб діти їхали вчитися закордон і залишалися там. Держава, в якій суспільство заражене агресією, недовірою, неспроможне вилікувати соціальні хвороби й забезпечити справедливість. Це деморалізований народ, який роз'їдають внутрішні конфлікти й суперечки. Таку країну легко прибрати до своїх рук - навіть не мілітарно.
Війна проти України почалася десять років тому - після Євромайдану, який переріс у Революцію Гідності. Перші загиблі в цій війні загинули смертю героїв у центрі Києва, і всі наступні фази - лише продовження тієї першої сутички.
Тож і перемога в цій війні настане для українців тоді, коли вони отримають чітку перспективу членства в ЄС і НАТО. Саме це і тільки в сумі, а не в обмеженому форматі (членство тільки в ЄС, без НАТО) створить для українців фундамент відбудови і дасть головний матеріал для будування майбутнього - надію.
Право на геополітичний вибір і перехід під економічну й безпекову парасольку Заходу - ось формула перемоги України, все інше - лише похідне від неї. В тому числі й перспектива повернення тимчасово окупованих територій.
"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.