Архітектор: Хочемо, щоб проєкт Музею Майдану було втілено

Український Національний музей Революції гідності, відомий також як музей Майдану, та німецьке архітектурне бюро Kleihues + Kleihues у понеділок, 17 травня, підписали договір про безоплатну передачу музею авторських майнових прав на проєкт будівництва в Києві. Безоплатна передачі архітекторами прав на проєкт музею є безпрецедентним кроком, зважаючи на те, що у розробку проєкту, з яким Kleihues + Kleihues перемогло на міжнародному конкурсі 2018 року, були вкладені значні ресурси. Про передісторію цього рішення і те, що буде далі, - в інтерв'ю DW з архітектором Яном Кляйгусом (Jan Kleihues).

DW: Пане Кляйгус, після кількарічної невизначеності щодо реалізації Вашого проєкту музею Майдану Ви зрештою віддали його Україні безкоштовно. Що змусило Вас відмовитися від гонорару, який зазвичай є доволі пристойним, коли йдеться про проєкти, обрані на міжнародних конкурсах?

Ян Кляйгус: Ми би не відмовились від гонорару, якби він дійсно був би привабливим. Річ у тім, що коли ми подавалися на міжнародний конкурс, він був організований дуже професійно і був багатонадійним. Однак вже після того, як ми виграли конкурс, виявилося, що від нас очікують, що ми робитимемо генеральне проєктування за гонорар, який відповідає українським реаліям. Цей гонорар становить близько десятої частини того, що ми отримали би за проєкт такого масштабу у Німеччині. І за ці гроші ми мали би ще й наймати багатьох фахівців вузького профілю, таких як статики або фахівці з будівельної фізики, та координувати їхню роботу. Це нормальна робота архітектора, однак що аж ніяк не є нормальною роботою архітектора, так це виступати генеральним проєктувальником, який наймає субпідрядників. Та ще й робити це у країні, мови якої ми не знаємо, де ми не знаємо місцевих законів і звичаїв, а до того ж коли нас застерігають, що це корумпована країна. Шкода, що під час конкурсу замовники чітко не попередили, що треба буде виконувати функції генерального проєктувальника. Ми із замовником довго шукали способи взаємодії, однак зрештою нас, умовно кажучи, взяли за горло і поставили перед вибором: або ми віддаємо замовлення архітекторам, проєкт яких посів друге місце на конкурсі, або ви робите все, як цього вимагає українське законодавство.

Але Ви обрали третій шлях. Як так вийшло?

Ми були не проти того, щоб обрали зрештою проєкт, який посів друге місце. Але і ми самі, і замовники дуже вболіваємо за наш проєкт і не хотіли перекреслювати його. Тому ми вирішили просто подарувати наш проєкт. Ми готові залишитися на зв'язку з тими, хто втілюватиме цей проєкт в життя, і надавати консультації.

Це доволі щедрий подарунок, якщо зважати на те, що у міжнародній практиці такі масштабні проєкти передбачають мільйонні гонорари. Зазвичай це близько 10 відсотків від вартості будівництва...

В Україні прийнято, як виявилося, платити далеко не 10 відсотків. Та й кошторис проєкту набагато скромніший, ніж це було би у Німеччині. Але я не хочу спекулювати щодо того, скільки мільйонів вартує наш подарунок. Нам важливо, щоби цей проєкт був реалізований у цьому особливому місці з цією особливою історією. Якщо  ми не подарували би проєкт, а прийняли замовлення на запропонованих умовах, це обернулося би для нас ще більшими втратами. Зазвичай з великими проєктами можна як отримати хороший прибуток, так і збанкрутувати**.

Читайте також: Сім років обіцянок: родини "Героїв Небесної сотні" вже не вірять у справедливе покарання

Що для Вас означає цей проєкт? Чи Вам довелося відчути і осмислити долю людей, які загинули на Майдані, аби запропонувати своє бачення музею?

Нам довелося дивитися години відеозаписів того, як вбивали цих людей. Це настільки пригнічує, що це просто нестерпно. Це не може залишати байдужим. Однак, незалежно від емоційної складової, для будь-якого архітектора розробити проєкт музею - це вершина майстерності. Це щоразу щось абсолютно нове, неповторне. Тут багато що має значення - це і метафора, це і особливість певного місця, це і функціональність, це і особливість майбутніх експонатів. Це неймовірно захопливе завдання, тому ми і з великим задоволенням брали участь у цьому проєкті.

Якою буде Ваша роль надалі?

Це залежить від української сторони. Ми сподіваємося, що з нами радитимуться щодо подальшої реалізації проєкту. Певною мірою це зафіксовано у підписаній угоді про передачу прав.

Однак невипадково прийнято, що архітектор, який є автором проєкту, отримує ключову роль у його реалізації. Якщо Ви передаєте все іншим людям, як Ви взагалі може бути впевненим, що побудують саме те, що Ви уявляли?

Ми передаємо українській стороні дуже детальні ескізи. Однак це ще далеко не чітко прописаний і прорахований проєкт, під який можна давати дозвіл на будівництво. Коли ми самі реалізуємо наші проєкти, для нас мають величезне значення всі деталі - ідеальний підбір будівельних матеріалів, ми маємо знати, де буде закручено кожен гвинтик. У цьому разі це неможливо. Ми чітко усвідомлюємо, що коли цей музей буде побудовано, це не буде музей авторства архітектурного бюро Kleihues + Kleihues. Це буде хіба що музей, зроблений приблизно за мотивами нашого проєкту.

Цей музей у майбутньому, імовірно, пов'язуватимуть з Вашим іменем як архітектора, однак наразі абсолютно незрозуміло, як українські архітектори все замість Вас побудують. Ви не боїтеся, що кінцевий результат стане проблемою для Вашої репутації?

Так, саме цього ми і боїмося. Ми довго про це дискутували. Однак ми зрештою таки зважилися на цей ризик - надто важливою є для нас ідея цього проєкту, і ми хочемо, щоби його було втілено. Тепер буде конкурс, на якому шукатимуть нових архітекторів під затверджений проєкт. Замовником поставлено завдання, якщо я правильно розумію, відкрити музей 2026 року. Це дуже амбітна мета.

Чи хочете Ви, щоб Ваше ім'я у майбутньому асоціювалося з цією будівлею?

Це залежить від результату - що саме і як буде побудовано.

 

*Примітка: У початковій версії публікація вийшла під заголовком "Архітектор Кляйгус про передачу проєкту Музею Майдану: Наc взяли за горло". Після погодження зі співрозмовником у заголовок було винесено іншу цитату з розмови. 

 

**Примітка: У початковій версії публікації фрагмент було викладено у такому вигляді: "Якщо ми не подарували би проєкт, а прийняли замовлення на запропонованих умовах, ми би просто збанкрутували".