Австрійська модель для України?

За підсумками зустрічі президентів Франції Еммануеля Макрона та РФ Володимира Путіна 7 лютого газета The New York Times повідомила про обговорення сторонами можливої моделі "фінляндизації" України. Наступного дня на спільній пресконференції у Києві з президентом України і Макрон, і Володимир Зеленський це заперечили. Deutsche Welle звернулася до МЗС України із проханням про коментар, однак відповіді на момент публікації не надійшло.

Про можливі компромісні моделі інших країн, якими б могла скористатись Україна, уже кілька днів ведуться палкі дискусії в західних експертних колах та пресі. Найчастіше у цьому контексті називають приклад Фінляндії, яка перед самим початком "холодної війни" під тиском СРСР відмовилася від зближення із Заходом на користь збереження суверенітету.

Також згадують про приклад Франції - у 1966 році президент де Голль розсварився з Вашингтоном через французьку ядерну програму. Париж на кілька десятиліть вийшов з військових структур НАТО, формально залишаючись членом Альянсу.

Ще одна модель, яка зараз "на вустах", - Австрія, поділена після завершення Другої світової у 1945-му на чотири окупаційні зони. Союзники по антигітлерівській коаліції ще упродовж 10 років не могли дійти згоди щодо того, яким шляхом піде країна - будуватиме комунізм чи буде частиною Західного світу. Зрештою, ключем до відновлення суверенітету став Австрійський державний договір та проголошений невдовзі нейтральний статус. Таким чином було завершено формування повоєнного устрою у Європі. "Австрія вільна!" - проголосив тодішній міністр закордонних справ Леопольд Фіґль (Leopold Figl).

Та як оцінюють сьогодні цей статус самі австрійці? Чи може австрійська модель стати компромісною для України? Про це DW поговорила зі спеціалістом з радянської історії та "холодної війни" професором Вольфґанґом Мюллером (Wolfgang Mueller) з Віденського університету.

DW: Пане професоре Мюллер, нині австрійський нейтралітет сприймається багатьма як належне. Але які настрої панували у Відні в 1954-55 роках? Чи доречно проводити паралелі зі сьогоднішньою ситуацією довкола України?

Вольфґанґ Мюллер: Паралелі тут доречні у тому сенсі, що від Австрії, як і від України сьогодні, Москва вимагала відмови від членства в оборонному альянсі. Та, звісно, обставини й умови тут різні. Варто нагадати, що Австрію (після поразки у Другій світовій. - Ред.) цілком правомірно окуповували чотири держави. Натомість Україна нині є жертвою односторонньої й протиправної зовнішньої агресії. Тому-то Україна й прагне приєднатися до західного оборонного альянсу. В Австрії була інша ситуація.

Треба сказати, що коріння австрійського нейтралітету слід шукати не лише у радянських вимогах, прив'язаних до виведення військ. Так, Австрія хотіла позбутися радянської окупації будь-якою ціною, але й сама думала про нейтралітет ще з часів Першої світової. Після розпаду Габсбурзької монархії в 1919 році новою моделлю для невеличкої Австрії вважали квітучу Швейцарію.

Звичайно, нейтралітет означає обмеження суверенітету та втрату зовнішньополітичної свободи, адже це виключає право приєднуватися до альянсів. Тому це був компроміс, який згодом став очевидним - країна позбулася окупації, а США, незважаючи на нейтралітет, надали свої гарантії безпеки. Те, що цей статус зберігся і після "холодної війни", продиктовано не міркуваннями безпеки, а емоціями, бо люди вже так звикли.

Читайте також: Історик Андреас Каппелер: Незалежність України - це диво

Австрія виступає за тісний діалог з Москвою. Настільки, що саме до Відня невдовзі після анексії Криму прилітав президент РФ Путін. До того ж у Відні скептично ставляться до санкцій. Чи може нинішня ескалація призвести до посилення позиції Відня?

Позиція уряду була і нині полягає в тому, що Австрія не приймає агресію проти України та доєднується до санкцій ЄС, підтримуючи діалог з Росією щодо вирішення конфлікту. Так було і за попередніх урядів, і під час візиту в Київ чинний голова МЗС Шалленберґ (Alexander Schallenberg) чітко це підтвердив. Прихильність до діалогу з Росією інколи породжує й неофіційні контакти з росіянами, хоча з позицією уряду це не має нічого спільного.

Ви згадали про візит міністра Шалленберґа до Києва, але досі австрійська дипломатія не проявляла великої активності в цьому напрямку. Чи не є це "побічним ефектом" нейтралітету?

Нейтралітет не обмежує дипломатію, але їй і не сприяє. А відсутність серйозних ініціатив щодо посередництва між Росією та Україною, мабуть, пов'язана із побоюваннями, що Москва виступить проти, а ще із розумінням, що Австрії нічого запропонувати у порівнянні з "нормандським форматом". Вага Австрії була б меншою, ніж разом узяті Німеччина та Франція.

Усупереч поширеній і хибній думці, нейтральні держави хоча й часто приймають у себе делегації для переговорів, але самі рідко стають успішними посередниками у розв'язанні конфліктів. Їм бракує ваги.

Читайте також: Австрія пропонує Україні замислитись над державним нейтралітетом

Чи були за ці роки спроби переглянути нейтральний статус? Який рівень його підтримки у суспільстві нині?

Так, критика неодноразово лунала в роки "холодної війни". Для СРСР Австрія була "недостатньо нейтральною", а самі австрійці вдавались до порівнянь з "пасажиром-безбілетником": країна під оборонною "парасолькою" США і НАТО, але сама не привносить у колективну безпеку жодного внеску та й власною займається недостатньо.

Після розпаду СРСР у правому таборі говорили про курс не тільки на ЄС, а й НАТО. Однак далі це не пішло через опір політичних опонентів. Вони вважали австрійський нейтралітет своєрідним "національним міфом", з яким у народі пов'язували безпеку та процвітання.

Сьогоднішнє ставлення у суспільстві можна назвати шизофренічним: з одного боку, австрійці хочуть залишатися нейтральними, а з іншого - вважають цю модель нежиттєздатною для майбутнього. А ще є очікування, що на захист прийдуть інші. При цьому немає бажання самим когось захищати.

Виходячи з цього, якої Ви думки про дискусії щодо досвіду нейтральності інших країн для України?

У випадку Австрії це була міжнародна угода про відновлення країни після окупації та війни. Це не унікальна ситуація, але Україні цей досвід не згодиться, бо вона сама стала жертвою зовнішньої агресії. Можливість укладання мирного договору між РФ та Україною також не проглядається, адже Росія заперечує свою причетність до конфлікту.

Нейтралітет, безсумнівно, був би бажаною моделлю для України з точки зору Росії. Але, на відміну від Австрії 1955 року, Україні це нічого доброго у минулому не принесло. Навпаки, у 2014-му Україна усвідомила, що проголошена нею у 2010 році позаблоковість не захистила її від агресії. І в цьому сенсі Україна схожа на деякі інші нейтральні держави, які стали жертвами зовнішньої агресії, як-от Бельгія у двох світових війнах.

Нейтральний статус, чию неефективність засвідчили події 2014 року, дискредитовано в очах українців. З огляду на право України на самовизначення і проголошений нею курс на вступ до НАТО навряд чи вона добровільно повернеться до статусу, який її ніяк не захистив. А модель, яку не сприймає народ, не може стати життєздатною.

Читайте також: 1918. Як Україна ледь не стала німецько-австрійським протекторатом