Експерт: Вугледар був важливою, але не стратегічною точкою

Після двох років, протягом яких українські збройні сили обороняли Вугледар, місто днями окупували російські війська. ЗСУ офіційно підтвердили виведення своїх підрозділів через загрозу оточення. Президент України Володимир Зеленський сказав, що це дало можливість зберегти життя бійців. Що стало причиною втрати Вугледару, чи має це зв'язок з операцією українських сил у Курській області і як нові реалії можуть вплинути на ситуацію на інших складних ділянках фронту в Україні? Про це в інтерв'ю DW розповів військовий історик, офіцер служби Генштабу австрійської армії і керівник одного із відділів Військової академії у Відні Маркус Райснер (Markus Reisner).

DW: Пане Райснере, наскільки критичним є вихід ЗСУ з Вугледару?

Маркус Райснер: Коли ми даємо оцінку військовій ситуації, то треба розрізняти три рівні: стратегічний рівень, оперативний та тактичний. Я почну з найнижчого, тактичного рівня. Виклик для українців полягає наразі у тому, що це війна на виснаження. Для української сторони це означає, що її армія стикається з масованим використанням ракетної артилерії, особливо із використанням керованих авіабомб, і тому війна на знищення працює проти українців. Ще трохи більше ніж півроку тому Вугледар був прикладом дуже успішної оборонної операції ЗСУ. На початку минулого року Росія зробила спробу атакувати Вугледар, але українці відбили всі ці атаки, а росіяни зазнали істотних втрат. Проте згодом вони адаптувалися і почали використовувати дедалі більше артилерії, зокрема керованих авіабомб. І оскільки українці не мали достатньо оборонних спроможностей, бо були змушені використовувати їх головним чином довкола міст, захищаючи свою інфраструктуру, і не мали їх достатньо для того, щоб застосовувати на лінії фронту, це призвело до ситуації, яку ми бачимо у Вугледарі.

Щодо оперативного рівня. Тут Вугледар цікавий тому, що він, як дверна завіса, бо розташований на перетині ліній фронту, який  тягнеться із Заходу на Схід, з Запорізької області, і з Півночі, з Куп'янська до Вугледару. Вугледар був місцем для позицій артилерії, звідти українці могли бити по головних шляхах постачання росіян у північних частинах Мелітополя та Маріуполя. Тепер, коли українським силам довелося відійти на захід, ці шляхи постачання опинилися за межами радіусу враження їхньої важкої артилерії. Ось чому Вугледар був важливим. Деякі медіа пишуть, що він мав стратегічне значення, але я з цим не погоджуюся. Мати стратегічне означення означає бути тим, за що було варто боротися. Але хоча Вугледар був важливою фортецею, сильною точкою для українців, проте не стратегічною.

Щодо останнього, стратегічного рівня оцінки ситуації. Як я вже казав, використання росіянами важкої артилерії, зокрема керованих авіабомб, мало негативний вплив на українські сили, і саме тому президент Зеленський просить союзників надати більше далекобійної зброї. Ця зброя ефективна проти літаків росіян, які запускають керовані авіабомби по позиціях українських сил, особливо на Донбасі. Тому для України головне - отримати захист проти цієї зброї. А Вугледар показує, що може трапитися, якщо прохання України про далекобійну зброю і комплекси протиповітряної оборони не буде виконано.

Як вихід з Вугледару може  вплинути на ситуацію на Покровському напрямку?

Як ми бачили, через помилку в ротації українських сил Росія змогла захопити Очеретине (селище в Донецькій області. - Ред.). Російські війська змогли прорвати там другу лінію оборони українців, і це призвело до  утворення того, що росіяни назвали "очеретинською квіткою" - плацдарму, який поширився у різні боки, через що відбувся прорив у напрямку Покровська. Проте росіяни були змушені зупинити просування, тому що їхні фланги були атаковані українцями. Таким чином російській сили зупинилися на схід від Покровська і почали атакувати вздовж флангів у північному напрямку, це Торецьк, і у південному, в бік Вугледару.

Проте через 2-3 тижні почнеться осіння негода, і я не думаю, що Росія матиме подальші істотні просування. Хоча російські війська і мали певні успіхи, особливо на північному та південному флангах, я не думаю що Покровськ впаде. Проте, на жаль, це місто вже перебуває у радіусі дії російської артилерії, і якщо брати до уваги, що Покровськ - важлива логістична точка, то це становить проблеми для української сторони.

Які переваги отримали російські окупанти, захопивши Вугледар?

Вугледар - це була, як я казав, сильна точка, завіса, яка з'єднували лінії фронту, але він не був важливим логістичним пунктом. Проте головна проблема тієї місцевості - рельєф, бо він там плаский. Там є лише поля, розділені лісосмугами та пасовищами, і багато невеликих шахтарських містечок. І якщо ви їх захоплюєте, то одразу отримуєте можливості контролювати довколишні території. Адже ці містечка збудовані довкола шахт, які мають терикони, а з териконів в умовах плаского рельєфу місцевість добре проглядається на кілька кілометрів довкола. Таким чином, це дасть росіянам істотну перевагу, хоча й не вирішальну.

На Вашу думку, вихід з Вугледару був неминучим? Чи до цього призвели конкретні причини?

Конкретні причини не зводяться лише до браку людських ресурсів чи до нестачі систем озброєння. Причина є типовою для війни на виснаження. Коли ти не можеш нічого зробити проти спроможностей ворога, особливо керованих авіабомб чи масованих ударів артилерії, бо не маєш зброї, яка могла б протистояти контактному артилерійському вогню; якщо ти не маєш систем ППО середнього радіусу дії, що можуть відігнати ворожі літаки, котрі скидають керовані авіабомби, - тоді все, що тобі залишається, - сидіти в окопі доти, доки ти вже не зможеш утримувати позиції, які зрештою будуть спустошені російськими бомбовими ударами. У Вугледарі ми побачили ситуацію, за якої, коли ти не маєш того, що можеш використати проти свого ворога, то він просто тиснутиме і нищитиме тебе з відстані. Бо керовані авіабомби, які застосовують росіяни, є прикладом того, як прості засоби, що є модернізованою версією старих і дуже простих систем озброєнь, стають дуже небезпечною зброєю.

Чи вплинула операція ЗСУ в Курській області на ситуацію у Вугледарі?

Перед тим, як Росія почала наступ улітку, вона  атакувала Харківську область, щоб змусити українців відтягнути свої сили з Донбасу. Тому що мета російського літнього наступу полягала у здійсненні операції з прориву на Донбасі. Але українці не заковтнули цю наживку. Вони, звичайно, надіслали сили на Харківщину, де зупинили росіян, але водночас вони були спроможні утримати свої позиції на Донбасі. А коли тиск росіян на Донбасі почав ставати все сильнішим, українці спробували зробити те, що до того намагалися зробити росіяни. ЗСУ атакували Курську область також з метою змусити Росію відтягнути свої сили з Донбасу і направити їх в Курську область. Проте, на жаль, цього не сталося у великих масштабах.

Читайте також: Наступ на Курщині не врятує Покровськ? Західні експерти про ситуацію на фронті

Що зробила Росія? Вона використала сили, які мала на Харківщині, це операційна група "Север", з цієї групи вони надіслали війська на Курщину, водночас з Донбасу багато сил туди вони не направили. У військовій справі, коли ви використовуєте зброю, то маєте побачити результат, який можна оцінити. Тому, якби наступ на Донбасі зупинився б, ми могли побачити і оцінити результати Курської операції ЗСУ. Проте на сьогодні, на жаль, це не той випадок.

В останні дні новини про ситуацію в Курські області зникли із засобів масової інформації. Чим ви це пояснюєте?

Коли українці атакували Курську область, вони скористалися прийомом несподіванки, і це дало їм можливість на початку операції просунутися дуже швидко, у перші кілька днів вони захопили близько 600 квадратних кілометрів, які зрештою розширилися до тисячі квадратних кілометрів. Росіянам потрібен був час, щоб зібрати та направити туди свої сили з Харківської області, щоб зупинити просування українців. Згодом вони за допомогою безпілотників почали ідентифіковувати цілі ЗСУ та бити по них артилерією. Коли це було зроблено, росіяни почали контрнаступ на Курщині, наступаючи із заходу та сходу. У відповідь українці почали атакувати російські сили у районі Суджі. Ми бачимо, що дії обох сторін були доволі успішними. Проте сьогодні ситуація в Курській області застигла у мертвій точці, і  зараз питання полягає у тому, яка зі сторін кине на цей напрямок більше своїх сил, щоб розпочати нові маневри.