Берлін готує ще 10 тисяч місць для біженців з України

Найперше помічаєш дітей. Гомінливі, весело сміючись, вони гасають терміналом C колишнього аеропорту Берлін-Тегель. В однієї дівчинки підошви кросівок світяться при кожному кроці, поруч хлопчик намотує кола на маленькому самокаті, а інші діти намагаються застрибнути на візок, яким двоє чоловіків у робочому одязі перевозять картонні коробки.

Наскільки жвава малеча, настільки ж спокійними видаються дорослі, розселені у будівлі колишнього аеропорту. Деякі сидять біля розеток, вчитуючись в інформацію на дисплеях мобільних телефонів. Хтось обідає за довгим дерев'яним столом. Найспокійніше виглядають ті, хто, очевидно, прибув щойно і з валізами в руках чекає на реєстрацію.

Читайте також: "Я хочу жити!": війна в Україні очима дітей

Двоярусні ліжка між перегородками

У колишньому аеропорту створено центр первинного прийому шукачів притулку та біженців від війни з України. "У нас є 600 місць для шукачів притулку, а тут, у терміналі C, ще 1600 місць для українців, але зараз вони здебільшого зайняті, - каже Детлеф Квойдзінські (Detlef Cwojdzinski) з Німецького Червоного Хреста (DRK), який разом з іншими благодійними організаціями керує центром первинного прийому. - Ситуація складна, адже зараз доводиться розміщувати людей у ​​великих наметах".

Два тимчасові намети на 400 осіб кожен розміщуються на злітній смузі. Генератори гудуть і через товсті шланги вдувають тепле повітря в білі намети. Всередині ще тісніше, ніж у житловій зоні термінала, але структура та ж сама: біло-сірі перегородки розмежовують ніші, де встановлено двоярусні ліжка. "Будь ласка, не знімайте", - каже співробітник Німецького Червоного Хреста. Люди тут і так практично позбавлені приватного життя.

Читайте також: У Німеччині вже зареєстровані понад мільйон біженців з України

Домашнім тваринам тут раді

Благочинні організації роблять все, щоб полегшити перебування біженців у місцях масового розміщення: багато волонтерів, перекладачів, доступна медична та психологічна допомога, триразове харчування, магазин одягу та догляд за дітьми. "Щодня сюди прибуває близько 40 собак, кішок та інших домашніх тварин, - каже Детлеф Квойдзінські. - Ми їх теж беремо на забезпечення".

Взагалі-то перебування в такому первинному центрі прийому має обмежуватись кількома днями. Але зараз люди тут затримуються на вісім днів і навіть довше. Понад 3000 біженців від війни та шукачів притулку у двох берлінських центрах прийому зараз чекають, щоб їх розмістили у звичайному житлі. І цифри лише зростають.

Читайте також: Українцям важко знайти хорошу роботу у Німеччині

Тотальний дефіцит житла у Берліні

Уповноважена берлінської влади зі соціальних питань та інтеграції Катя Кіппінґ (Katja Kipping) б'є на сполох: Державне управління у справах біженців (LAF) наразі "не в змозі швидко впоратися із надзвичайно різким зростанням" притоку українських біженців та інших шукачів притулку, йдеться у її листі.

Вільних місць для розміщення все одно бракує, навіть незважаючи на додаткові "оренди, подовження строків, ущільнення, орендування готельних номерів". В екстреному порядку до кінця року планується створити 10 тисяч додаткових місць у тимчасових залах та наметах. Також і на злітній смузі аеропорту Берлін-Тегель.

Берлін серед біженців від війни особливо затребуваний - зараз там зареєстровано 85 тисяч осіб. Проте більшість українців знайшли приватне житло, і лише три тисячі встали на облік у Державному управлінні у справах біженців на розміщення. У відомстві це сприймають добре і з розумінням, навіть попри те, що дедалі більше біженців реєструються у таких центрах прийому, не бажаючи бути тягарем для власників житла, які їх екстрено прийняли.

Читайте також: Біженці з України: міста Німеччини на межі

Думали на пару тижнів, а вийшло на вісім місяців

Ганна Бобракова з двома синами також довгий час жила на приватній квартирі. Вони родом із Донбасу, втекли до Києва ще у 2014 році, коли там почалися бойові дії. Через вісім років війна їх знову наздогнала, і вони вирушили в дорогу вдруге. На головному вокзалі Берліна німецькі волонтери запропонували їм пожити у них.

Так утрьох вони провели вісім місяців у вітальні прийомної родини. "Ми дуже вдячні, але вже давно пора б було з'їхати, - зізнається жінка. - Хоч ми всі були дуже засмучені і плакали, коли переїжджали". Зараз українка проживає з синами в номері готелю, який орендує земельна влада Берліна. Але самостійно жити теж непросто, і їй все ще потрібна допомога з німецькою мовою, як у повсякденному житті, так і у спілкуванні з інстанціями.

Читайте також: У Німеччині розслідують пожежу в готелі з українськими біженцями: що відомо

Церква теж допомагає

Цю допомогу Ганна знаходить у протестантському приході Святого Марка в Берліні. Від початку війни ця парафія бере участь у допомозі біженцям і тимчасово розміщує у себе до ста осіб. У залі розставлені лежаки, є шафа для одягу, є запаси різних пожертв та продуктів, а на трьох кухнях можна готувати їжу.

Вікторія Чумак пів року прожила у приході Святого Марка. І весь цей час вона сподівалася, що незабаром зможе повернутися до свого рідного міста на Одещині. Від війни втікали вони учотирьох, але вже на кордоні її 20-річна донька вирішила, що не хоче залишати рідну країну. "Мені довелося вибирати між моїм 14-річним сином та моєю матір'ю, яка має важку форму інвалідності, і моєю дочкою", - каже Вікторія, і її обличчя видає біль, який її відтоді супроводжує.

Читайте також: Українців образили у Лейпцигу - місцева влада обурилась і відреагувала

Страх - постійний супутник

Щодня вона боїться за свою доньку. "Є кращі й гірші дні. Сьогодні поганий день, тому що в Україні знову було багато ракетних обстрілів", - каже зі сльозами на очах 41-річна жінка. Вікторія все ще сподівається, що її дочка теж приїде до Берліна. А її син тим часом настільки добре влаштувався на новому місці, що міг би залишитися тут назавжди. Її 72-річна мати теж не хоче повертатися до країни, охопленої війною й руйнуваннями.

До того ж сім'я тепер знайшла окреме житло. Це надзвичайна рідкість, виняток із правил, каже Александер Вебер (Alexander Weber), який у цій християнській громаді опікується біженцями: "Це єдине соціальне житло, яке нам вдалося "пробити" від початку війни".

Читайте також: Чи втомилися німці допомагати Україні й українцям?

Брехливі кремлівські наративи розбиваються об реальність 

Вебер допомагає біженцям від самого початку війни. 37-річний чоловік, за фахом науковий редактор, сам народився в Радянському Союзі і живе в Німеччині з 1990 року. "Як росіянин за походженням я відчуваю особливу причетність і хочу довести, що те, що говорить Кремль, не відповідає дійсності", - пояснює він. Так вважає і дружина Вебера Вікторія Абакумовські (Victoria Abakumovski). "Вдома я не можу знайти собі місця, - каже вона. - Тому я краще приходжу сюди, даю уроки німецької мови, слухаю наших гостей, тримаю їх за руки і плачу разом з ними".

Біженцям з України довелося пережити жахливий стрес та глибокі травми. Волонтери християнської громади ведуть терапевтичні розмови, які допомагають боротися із наслідками цих травм. Для волонтерів це також випробування. "Ми дуже багато спілкуємося", - підтверджує Александер Вебер.

Читайте також: Солідарність проти ненависті: з чим стикаються українські біженці у Польщі

Одяг для похорону

Але іноді трапляються особливо щемливі, шокуючі історії. "Одного разу сюди зайшла жінка, якій явно було зле. Вона була дуже бліда і спочатку не хотіла говорити, - розповідає Вебер. - Ми дізналися, що вона їхала в Україну і хотіла взяти з нашого складу одяг на чотирьох".

На запитання, жіночий чи чоловічий одяг і яких розмірів, жінка просто монотонно відповідала, що, мовляв, байдуже. Нарешті, за словами Вебера, вдалося з'ясувати, що чотирьох членів родини цієї жінки, розстріляних росіянами, знайшли голими в братській могилі. "Ця жінка їхала в Україну, щоби поховати тіла рідних, їй потрібен був одяг", - поділився з нами цією історією Александер Вебер.