"Це щастя". Як українці виїжджають з російської окупації

Щодня із Сум до українсько-російського кордону і назад курсують волонтерські автобуси. Вони забирають людей, які перетинають кордон в пункті пропуску Колотилівка-Покровка. Колотилівка - це село в Бєлгородській області Росії, Покровка - у Сумській області України. З квітня 2022 року з деякими перервами між цими селами функціонує гуманітарний коридор, через який українці з тимчасово окупованих територій (ТОТ) можуть потрапити в Україну. Це єдина відкрита для перетину ділянка на кордоні України і Росії під час війни.

Сьогодні в автобусі до Сум їдуть 11 людей і такса, яка не втомлюється скавуліти. Пасажири - це жінки, літні люди і двоє вісімнадцятирічних підлітків. Частина подорожніх втомлено вдивляються у вікно, інші дрімають. У декого дорога до кордону з окупованих територій через російські області зайняла кілька діб. Останній відрізок шляху в Україну - два кілометри так званої "сірої зони" між російською Колотилівкою і українською Покровкою - треба було пройти пішки, несучи речі в руках.

Журналістам заборонено працювати в Покровці, тож до групи людей, які перетнули кордон, DW приєдналася уже в автобусі волонтерів дорогою до Сум.

"У мене було бажання": чоловік, готовий повзти в Україну

"Усі пішли, а я трошки повільніше", - описує свій шлях через "сіру зону" пенсіонер Віктор з Луганщини. У чоловіка ампутовані обидві ноги: одна до стегна, інша - по коліно. Перед тим, як переходити кордон, він віддав своє колісне крісло дружині Людмилі, аби вона могла перевезти на ньому речі. Сам Віктор вирішив повзти з допомогою власноруч змайстрованої підстилки з подушок і дерев'яних ручок, якими відштовхувався від землі. Чоловік пересувався так по власному подвір'ю, але відстань у два кілометри виявилася для нього непосильною. "Коли я так перетнув (російський кордон. - Ред.), уже точно знав, що не дійду", - зізнається Віктор.

Людмила дісталася українського прикордонного пункту і покликала на допомогу волонтерів ГО "Плурітон", які разом з "Червоним хрестом" щодня зустрічають українців на кордоні й можуть заходити в "сіру зону". Вони вийшли на зустріч Віктору з колісним кріслом і допомогли дістатися українського боку гуманітарного коридору. Уже в автобусі до Сум пенсіонер пояснює, чому наважився рушити в дорогу самотужки: "У людини бажання не завжди співпадають з її можливостями. Але моє бажання було таким, що я не зважав ні на що".

"Чому вам у нас не живеться?"

У 2014 році Віктор і Людмила виїхали з окупованого Луганська до села Царівка на підконтрольній Україні території Луганщини. Там вони придбали будинок, зробили в ньому ремонт і посадили поруч сад. Віктор, який втратив кінцівки через хворобу судин багато років тому, опікувався господарством. Через кілька днів після початку повномасштабного вторгнення село опинилося в окупації.

За словами подружжя, проукраїнськи налаштованих жителів у Царівці залишилося мало - більшість виїхали, а ті, хто лишилися, переважно згодні з діями окупаційної адміністрації. Людмила розповідає, що вони з чоловіком принципово не отримували російські паспорти. Через це, за словами жінки, їм не надавали медичну допомогу в лікарні. Також вони спершу відмовлялися від російської пенсії: "Але до певного часу. Голод - не тітка. Потім погодилися", - додає Віктор. Також чоловік каже, що вони з дружиною не брали участі в так званих президентських виборах в Росії у березні 2024 року, хоча люди з урною для голосування прийшли до них додому: "Я був удома. У вікно бачив, що прийшли три жінки і два автоматники. Тричі стукали - я не відкрив".

Віктор і Людмила довго не наважувалися виїжджати, оскільки чоловіку складно довго сидіти в дорозі. З окупації в Україну можна дістатися, виїхавши в Росію, а потім у Європу, але, за словами Віктора, це дуже довго й дорого, тож піший перехід Колотилівка-Покровка був для них єдиним варіантом. В інтернеті подружжя знайшли приватного перевізника і дісталися з Луганщини до Колотилівки менше, ніж за добу. У дорозі пройшли кілька перевірок на російських блокпостах: "Усі, хто перевіряли, були політично заангажованими. Питали: куди їдете, чому їдете, чому вам у нас не живеться?", - каже Віктор.

Читайте також: Прикордоння Сумщини: життя під обстрілами

Перевірка на кордоні пройшла швидко. Чоловік описує свої відчуття на українській землі зі сльозами на очах: "Стільки тепла, мабуть, тільки мама рідна давала… Наче серед друзів перебуваєш. Це щастя". Віктор і Людмила далі прямуватимуть у Київ. Там на них чекають діти й онучка, яка народилася кілька місяців тому.

Як приймають тих, хто виїхав з окупації

У Покровці на українсько-російському кордоні у людей, які виїхали з окупації, прикордонники перевіряють документи й речі і "пробивають" приїжджих по базах державних органів, розповідає речник Сумського прикордонного закону Роман Ткач. За словами прикордонника, усе це відбувається у захищеній споруді заради безпеки.

Автобус доставляє людей до волонтерського хабу в Сумах. У ньому люди проходять співбесіду з правоохоронними органами - так звану "фільтрацію". Потім соціальні служби реєструють їх, допомагають з оформленням документів і виплат, безкоштовно видають сім-карти українських операторів і годують обідом.

Звідти волонтери забирають людей до шелтера, де можна помитися, переночувати або й пробути кілька днів. Потім переселенці з окупованих територій можуть безкоштовно дістатися Києва, Полтави, Харкова або Дніпра залізницею. Усі прибулі до шелтера, яких супроводжувала DW, уже знають, куди прямуватимуть далі.

Війна на окупованій Харківщині

Водій за професією, а тепер пенсіонер Михайло поїде до своєї доньки Анни у Харків. Чоловік виїхав з села Тавільжанка на окупованій території Харківщині. Це село неподалік контрольованого Україною Куп'янська, у районі активних бойових дій. У Тавільжанці Михайло прожив останні 40 років, хоча сам він родом з Тернопільщини. Нині його дім, каже Михайло, перебуває під перехресним вогнем, а в селі чимало російських військових: "Куди не поїдеш - дрони, вояки, а їм море по коліно. Вони з будинків повитягували все: двері, підлогу, килими, бо будують собі бліндажі", - обурюється пенсіонер.

Також чоловік неприязно відгукується про багатьох своїх односельців, яких називає колаборантами: "Повтікали всі в Росію. Зрадники, я їх ненавиджу". Михайло запевняє, що йому пропонували оформити російський паспорт, але він відмовився, пояснивши так званій місцевій адміністрації, що не має можливості їздити у сусіднє містечко Валуйки для оформлення документів. Він не стикався з проблемами, зокрема з отриманням медичної допомоги, через відсутність російського паспорта.

Михайло каже, що не виїжджав з окупації раніше, бо доглядав за хворою дружиною, а нещодавно вона померла. Тож чоловік заплатив кільком водіям, аби з пересадками дістатися спершу Бєлгорода, а потім Колотилівки. Під час перевірок у дорозі та на російському пункті пропуску, каже, з ним спілкувалися "нормально", перевіряли документи й телефон. Дорога з Харківщини до Сум зайняла у нього більше, ніж три доби. "Мені так легко стало на душі, наче тільки народився", - так чоловік описує свої відчуття після перетину кордону.

Життя в окупації на лівобережжі Херсонщині

18-річна Анастасія разом зі своїм хлопцем Петром (імена змінені) виїхали з окупованого лівого берега Херсонщини. У грудні 2023 року Петру виповнилося 18, а в березні йому вручили повістку, розповідає дівчина: "Йому два рази давали повістки. Він їх не підписував. І ми вирішили швидко тікати, бо я боялася, що його заберуть". На Херсонщині у Анастасії залишилися мама, 7-річний брат і 80-річна бабуся. У Сумах її та Петра зустрічає батько дівчини - військовий ЗСУ. Він приєднався до тероборони у грудні 2021 року й по службі був на Чернігівщині, коли почалося повномасштабне вторгнення і його родина опинилася в окупації. Чоловік зустрічається з донькою вперше за понад два роки. Вони довго обіймаються і плачуть.

Анастасія розповідає, що і їй, і членам її родини в окупації довелося оформити російські паспорти: "Ми не хотіли їх робити, але хтось із села нас "здав", що тато військовий. Приїхали "ФСБ-шники", питали, де переписка з татом. Я їх видаляла і сказала, що з татом не спілкуюся. Вони сказали, що якщо за два тижні не буде паспорта, то чи вивезуть, чи ще щось зроблять... Вони нас сфотографували, взяли відбитки пальців, маму допитували. Вони були дуже суворі".

Читайте також: "Нас називали ждунами". Як живуть на окупованому Півдні

Нині Настя зізнається, що після життя в селі почувається ніяково у великому місті, а також, що їй складно без мами, яка не могла поїхати з нею і Петром: "У мами дім, корова, господарство. Вона чекає, щоб Україна прийшла. Тож ми або сюди переїдемо, або буде деокупація і повернемося". Дівчина з хлопцем і татом не залишаються ночувати у шелтері, а одразу вирушають до батькових родичів у Полтавську область. 

Робота волонтерів на кордоні України та РФ

Волонтерська громадська організація "Плурітон" працює біля українсько-російського кордону з березня 2023 року. Волонтер Віталій розповідає, що дізнався про гуманітарний коридор Колотилівка-Покровка, бо через нього поверталися в Україну троє інших волонтерів організації, які потрапили в російський полон у Лисичанську. "Цей коридор працював, тому що там відбувалися обміни полоненими. Паралельно через нього люди могли повернутися в Україну. Він працював, але був невідомим", - розповідає Віталій.

ГО "Плурітон" вирішила допомагати українцям, які користуються гуманітарним коридором: у співпраці з прикордонниками облаштували приміщення в Покровці, організували транспорт до Сум і шелтер в обласному центрі. Також волонтери допомагають маломобільним, літнім і хворим людям пройти "сіру зону", однак просять заздалегідь повідомляти про це, аби волонтери могли вчасно вийти назустріч людині, яка пройшла російський пункт пропуску. Крім того, волонтери консультують тих, хто планує подорож в Україну з окупації: "З російського боку є організації, які допомагають (дістатися російсько-українського кордону. - Ред.), - це або приватні перевізники, або організації, які це роблять безкоштовно. Але до них там не дуже добре ставлення, тому вони не афішують себе. Якщо комусь потрібна допомога з перетином кордону, нехай люди зв'язуються з нами", - радить Віталій.

Керівниця організації бахмутчанка Катерина Арісой розповідає, що з березня 2023 року ГО "Плурітон" надав допомогу 21 тисячі людей, які виїхали з окупації. "У нас був період, коли ми приймали по 200 людей щодня. Але це було через те, що підірвали Каховську дамбу, і люди масово почали виїжджати", - розповідає Катерина. 

Як працює коридор Колотилівка-Покровка

Нині коридор Колотилівка-Покровка щодня перетинають 20-40 осіб з тимчасово окупованих територій Донецької, Луганської, Харківської, Херсонської, Запорізької областей і Криму, каже речник Сумського прикордонного закону Роман Ткач. Кордон можна перетнути лише у світлий час доби. Також прикордонник наголошує: коридор працює лише в один бік - з Росії в Україну і тільки для громадян України. Для того, щоб потрапити в Україну, потрібен паспорт або інший документ, який посвідчує особу, але навіть за їхньої відсутності прикордонники не можуть відмовити українським громадянам у в'їзді: "У громадян України є конституційне право повернення на територію України", - пояснює прикордонник.

Волонтери розповідають, що деякі люди виїжджають з ТОТ, аби відвідати в Україні родичів і повернутися назад. Утім потрапити на контрольовані Росією території вони можуть лише виїхавши з України в Європу, а потім через Білорусь і РФ. Гуманітарний коридор Колотилівка-Покровка продовжує працювати попри посилені російські обстріли прикордонних регіонів на Сумщині. За словами прикордонників і волонтерів, поки жодна людина не постраждала під час перетину кордону в Покровці.