Чому Олімпійські ігри у Токіо не стали провалом для України
6 серпня 2021 р.
Виступ української збірної на Олімпійських іграх 2016 року в Ріо-де-Жанейро був рекордним, але в негативному сенсі. У змаганнях не лише взяла участь найменша на той момент кількість спортсменів з України, вони також вибороли найменшу в історії літніх олімпіад кількість медалей - 11 нагород - та посіли найнижче в історії місце в загальному медальному заліку, 31-ше. Цей сумний рекорд став продовженням тенденції, коли кількість завойованих українцями нагород зменшувалась з кожним олімпійським циклом. Так, у Лондоні в 2012 році спортсменам з України вдалося вибороти 19 медалей, а у Пекіні в 2008 році - 22.
Тому п'ять років тому експерти і журналісти пророкували, що наступна Олімпіада стане для країни ще більш провальною. Так, спортивний журналіст Костянтин Дульцев писав тоді, що результат у Ріо-де-Жанейро це - "початок кінця" і пророкував, що у Токіо-2020 Україна в найкращому випадку зможе вибороти 8-10 медалей, а кількість спортсменів, що братиме участь в змаганнях, сягатиме 170-180 осіб. Для порівняння - на Олімпіаду в Ріо 2016-го поїхали 206 атлеток і атлетів. "Про часи, коли в нас було по 20 медалей, можна забути і згадувати як яскраве минуле радянського спадку", - писав Дульцев, додаючи, що ситуацію в довгостроковій перспективі може змінити хіба що державна реформа спортивної сфери.
Читайте також: Жан Беленюк здобув перше золото для України на Олімпійських Іграх
Неочікувано добрий результат України
У підсумку до Токіо поїхало ще менше атлетів, ніж у найбільш песимістичних прогнозах, - 157 осіб, що стало новим негативним рекордом. Багато спортсменів, зокрема й титулованих, не змогли пройти кваліфікацію і залишилися без олімпійських ліцензій. Попри це у Національному олімпійському комітеті (НОК) України все одно сподівалися на кращий виступ, ніж у Ріо-де-Жанейро, а міністр молоді та спорту Вадим Гутцайт розраховував, що українські атлети привезуть додому 13-15 медалей.
І попри низку невдалих стартів від деяких українських фаворитів на початку Олімпіади вже у середу, 4 серпня, Україна зрівнялася за кількістю нагород з показником п'ятирічної давнини. На наступний день українські атлети вибороли ще дві медалі, досягши таким чином плану-мінімум від Гутцайта - 13 медалей, а у п'ятницю, 6 серпня, каратист Станіслав Горуна гарантував ще одну бронзову медаль для української скарбнички.
При цьому у розмові з DW головний редактор українського спортивного онлайн-видання Tribuna.com Олег Щербаков додає: вже напередодні було зрозуміло, що нагород обов'язково буде більше. Адже фаворит змагань, український боксер Олександр Хижняк, пробився у фінал боксерського турніру у середній вазі і отримає тепер щонайменше срібну медаль. Також у фінал змагань зі стрибків в висоту кваліфікувалися одразу три українські легкоатлетки - Ярослава Магучіх, Ірина Геращенко та Юлія Левченко, - на яких у збірній покладають особливі надії. Втім, і цим переліком шанси України збільшити кількість нагород не обмежуються, каже Щербаков.
Розпач українських спортсменів
Такий скромний, але, все одно, неочікуваний успіх української олімпійської збірної важко пояснити позитивними змінами в українському спорті високих досягнень. Принаймні, тією його частиною, за яку відповідає українська держава.
Про це відкрито кажуть самі українські атлети. Так, легкоатлетка Анна Рижикова, що спеціалізується на біговій дисципліні 400 метрів з бар'єрами, взагалі сказала, що їй соромно за свою країну. "Коли ми виїжджаємо на старти, за мною стоїть тренер, масажист, моя сім'я як підтримка. А на них (суперників з інших країни. - Ред.) працює ціла команда. Виходить, що я один у полі воїн проти цілої армії", - заявила вона у коментарі спортивній редакції Суспільного мовлення України.
Своєю чергою, стрибунка з жердиною Марина Килипко після змагань заявила, що могла б виступити краще, але спортивні функціонери так і не відреагували на її прохання взяти до Токіо її тренера. "Сьогодні вийшла на стрибки, дивлюся на трибуни - жодної души з України. Я сама, абсолютно сама. У всіх тренери сидять, підтримка хоч якась - я одна", - розповідала вона у своєму емоційному коментарі для суспільного мовника.
За словами Щербакова, цим список претензій до українських чиновників не обмежується. Він нагадує про ситуацію, коли трьох українських легкоатлетів дискваліфікували, бо вони не встигли провести достатню кількість допінг-проб для участі в Олімпійських іграх. "Хтось із чиновників просто не зміг організувати процес належним чином, через що гроші, витрачені на підготовку цих спортсменів, фактично просто пропали", - обурюється журналіст.
Нове покоління атлетів
На думку Щербакова, значна частина українських атлетів, які на цьому тлі все ж досягли успіхів на Олімпіаді, навчилися у своїй підготовці якомога менше покладатися на допомогу держави та вітчизняних функціонерів. "Вони не зашорені на традиційний для пострадянського простору підхід, коли багато зусиль спортсмени витрачають на вибивання грошей та інших бонусів від держави", - каже журналіст. Він наводить приклади багатьох українських легкоатлеток та срібного і бронзового призера Олімпійських ігор у Токіо, плавця Михайла Романчука, які намагаються заробляти гроші за допомогою участі у комерційних стартах.
Ще одним джерелом прибутку та популярності для українських атлетів стали соціальні мережі, каже Щербаков. Тут, окрім вже згаданих спортсменів, шанси на просування та заробіток отримують і представники менш комерціалізованих видів спорту, ніж легка атлетика і плавання. "Пів мільйона підписників бронзової призерки Токіо, дзюдоїстки Дар'ї Білодід у Instagram - це величезний ресурс, яким вона привертає увагу спонсорів до себе, а вболівальників - до свого виду спорту", - пояснює журналіст. За його словами, інший бронзовий призер цієї Олімпіади, каратист Станіслав Горуна за допомогою блогу зміг успішно привернути увагу багатьох українців й до карате, яке цьогоріч дебютувало на Іграх.
Тому Щербаков впевнений: в українському спорті почало формуватися нове покоління спортсменів, які самостійно шукають шляхи для просування себе та своїх видів спорту, не чекаючи допомоги від держави. "В нашому випадку виживання атлетів - це часто справа рук самих атлетів", - резюмує журналіст.