Чим "фінляндизація" може обернутись для України

8 лютого газета The New York Times написала, що президент Франції Еммануель Макрон, який напередодні зустрічався з президентом РФ Володимиром Путіним, назвав "фінляндизацію" України однією з опцій для зняття напруженості у відносинах між Києвом і Москвою. Однак вже наступного дня під час пресконференції з президентом України Володимиром Зеленським у Києві Макрон заперечив застосування цього терміна, натомість наголосив, що НАТО "не може припинити політику відкритих дверей".

Політика "фінляндизації" існувала у 1944-1989 роках на основі договорів між СРСР та Фінляндією, зокрема "Про співробітництво і взаємну допомогу" 1948 року, що передбачали вимушений нейтралітет останньої та обмежували її у зовнішній політиці.

Чи підійде Україні стратегія "фінляндизації", яка передбачає відмову від частки суверенітету заради гарантій власної безпеки? І чому деякі фіни донині з неприйняттям згадують про цей період своєї історії? DW поговорила з директором дослідницької програми зі Східного сусідства ЄС та Росії Фінського інституту міжнародних відносин Аркадієм Мошесом.

DW: Пане Мошесе, як сама Фінляндія розглядає досвід "фінляндизації"?

Аркадій Мошес: Фінляндія не сама обрала для себе цей шлях. Згода обмежити свій зовнішньополітичний суверенітет була на той час єдиним доступним для Фінляндії способом зберегти внутрішній устрій країни. 

Але це не був вільний вибір, саме тому в цей період Фінляндія намагалася зберегти якнайбільше зв'язків із Заходом, щоб, щойно зміниться зовнішньополітичне становище, відразу відмовитися від "фінляндизації" і почати інтеграцію із Заходом.

Сьогодні досвід "фінляндизації" розглядається у країні не як вдалий, а як вимушений. Але чомусь деякі люди, не розуміючи основ та наслідків цього процесу, вважають, що про нього можна спокійно говорити у ХХІ столітті. Сьогодні нагадування про "фінляндизацію" деяких фінів зачіпають, навіть ображають. Як історик я можу сказати, що всі історичні паралелі з цього приводу кульгають, вони непридатні. Уявіть, що хтось сьогодні почав би нагадувати Франції про період її історії з 1940 до 1944 років, стверджуючи, що він був для країни дуже вдалим. Мабуть, французи образилися б.

І все ж таки, коли у Фінляндії з'явилася така можливість, вона все одно не вступила до НАТО. Чому?

Коли Фінляндія ухвалювала свої рішення, вона вважала, що членство в Європейському Союзі є достатньою гарантією безпеки. Хтось із цим згоден, хтось ні. Але офіційна лінія уряду, яку підтримує і більшість населення, зводиться до того, що країна має право вибору, і коли Фінляндія захоче, вона зможе вступити (в НАТО. - Ред.). Це був вибір Фінляндії - вступати чи не вступати. Це не був вибір Сполучених Штатів чи Франції. Або Росії. 

Чи готова Фінляндія залишатися позаблоковою державою навіть на тлі агресивної зовнішньої політики та риторики Росії?

Дискусії (на цю тему. - Ред.) не припиняються. Коли живеш із таким сусідом, як Росія, дискусія з питань безпеки триватиме завжди. Тривалий час у Фінляндії не було якихось зрушень у громадській думці щодо вступу країни до НАТО: чверть населення була за і трохи більше половини - проти. Зараз все змінюється, тому що питання ставлять трохи інакше.

Питання ставиться так: чи підтримали б ви рішення про вступ до НАТО, якби зовнішньополітичне керівництво країни його ухвалило? Ми бачимо, що багато людей це рішення би підтримали, але останнє слово залишається за урядом, і це головне. Побоювання щодо Росії, безумовно, зростають, і зміни у політичному класі Фінляндії у зв'язку з цим помітні. Більшість політичних партій починає ставитися до Росії як до небезпечного сусіда, чого раніше все-таки не спостерігалося.

Чи міг би, на Вашу думку, "фінський сценарій" позаблоковості, тобто "фінляндизації" стати вдалим вирішенням нинішнього конфлікту навколо України?

На жаль, величезна кількість європейських політиків та коментаторів, особливо з Німеччини та Франції, любить говорити про "фінляндизацію". Щиро кажучи, колись цьому треба покласти край. Дуже добре, що Макрону довелося виправдовуватись і спростовувати сам факт, що він міг використати це слово. Можливо, тепер користуватися терміном "фінляндизація" стануть рідше. Що стосується нейтральності чи нейтралітету - в Європі їх вже практично не існує. Можливо, Швейцарія ще може вважатися нейтральною країною. Але всі країни, які належать до ЄС, не є нейтральними. Вони мають певні положення відповідних договорів, які забезпечують військово-політичну співпрацю в рамках Європейського Союзу. Можна говорити про неприєднання, військову позаблоковість, але кожна країна має це вирішувати для себе.

Події в Україні 2014 року сталися тоді, коли конституційно країна не ставила на порядок денний питання про вступ до НАТО, а навпаки говорила про себе як про позаблокову державу. Тобто закріплення положення про позаблоковість, парадоксально, але можливо спровокувало те, що сталося з Україною. Тому дуже складно "продавати" це (переваги позаблоковості. - Ред.) Україні. Щодо практичної політики, питання членства України в НАТО до нинішнього загострення в найближчому майбутньому не поставало. Але питання фактичної військово-політичної та економічної інтеграції України із західними центрами сили теж ніхто не знімав із порядку денного й вона все одно триватиме.

Що може гарантувати безпеку країни у Європі XXI століття? Тільки приналежність до військово-політичного блоку?

Не тільки. XXI століття взагалі відрізнятиметься від XX століття. Воно вже відрізняється - наразі світ стає мережевим, дійсно багатополярним. Головною гарантією безпеки є наявність власних міцних збройних сил, які здатні завдати неприйнятних збитків будь-якому потенційному агресору.

Повертаючись до фінського досвіду - і в роки дії договору про взаємодопомогу з Радянським Союзом і з 1990-х років Фінляндія на відміну від, наприклад, сусідньої Швеції ніколи не відмовлялася від сильних збройних сил. Тут зберігається призовна армія, багаточисельний резерв, відбуваються серйозні закупівлі сучасних озброєнь. На це витрачаються величезні гроші. Ця ейфорія, яка була у Швеції - що тепер у нас буде мир і дружба, і все, що буде необхідно західним країнам, - лише операції з підтримки миру - у Фінляндії з її історичним досвідом на жодну секунду нікого не зачепила. Тому Фінляндія зберігала потужні збройні сили. Це, безумовно, є одним із дуже важливих компонентів забезпечення власної безпеки. Але також є механізми міжнародної, військово-політичної та економічної співпраці, які безумовно необхідні і теж можуть стати в нагоді.

Зеленському, схоже, не сподобалося словосполучення "фінляндизація України". Його обурення можна зрозуміти?

Воно абсолютно виправдано. "Фінляндизація" - це період в історії Фінляндії, коли країна була не вільна робити повністю зовнішньополітичний вибір, який вона хотіла б зробити. У XXI столітті говорити про обмеження права країн на вибір абсолютно неприйнятно, і ці розмови мають припинитися.

Читайте також: Військові навчання Росії та Білорусі: що про них відомо, а що ні