Чому Гітлера не вбили вже 1944 року?

Щороку 20 липня в Берліні покладають вінки на згадку про страчених нацистами учасників змови проти Гітлера (Adolf Hitler). 1944 року в цей день у ставці Гітлера у Східній Пруссії пролунав вибух. Це був не перший, але найсерйозніший замах на "фюрера", результат змови проти нього та його поплічників. Однак Гітлер уцілів. Сотні учасників змови - насамперед кадрові військові з іменитих німецьких сімей - були страчені.

Пам'ять про цих людей та інших героїв Опору шанують у сьогоднішній Німеччині. Найвідоміший із учасників змови 20 липня, фактично її лідер, який і проніс вибуховий пристрій у ставку Гітлера - полковник, граф Клаус Шенк фон Штауффенберґ (Claus Schenk Graf von Stauffenberg).

Офіцери та аристократи проти Гітлера

Бойові офіцери зневажали "м'ясників" із СС, вважали ганебним вести війну проти цивільного населення та розстрілювати полонених. Тим не менш, Штауффенберґ, як і багато його офіцерів-однодумців, вважав, що спочатку потрібно виграти війну.

Біограф Штауффенберґа Томас Карлауф (Thomas Karlauf) зазначає, що у 1940-му, після стрімких військових перемог над Польщею та Францією, Штауффенберґ все ще був у захваті: "Які зміни та який час!" Для нього та інших представників військового опору це був "дуже-дуже довгий шлях до очищення", зазначає історик Вольфґанґ Бенц (Wolfgang Benz), додаючи: "Голокост їх зовсім не цікавив". Однак насувалася військова поразка, вони хотіли зробити державний переворот, щоб "врятувати те, що можна врятувати" для Німеччини, резюмує Бенц.

Власне, настрої в опозиційних Гітлеру колах почали змінюватися вже у 1942-1943 роках. І головна причина - поворот у ході війни: великі втрати в людях та техніці. Після Сталінградадля Штауффенберґа не залишалося жодних сумнівів: війну програно. Саме тоді надійшла позитивна відповідь на давно поданий ним рапорт про переведення з генштабу, де він тоді служив, на фронт. Та не на Східний фронт, а в Африку.

Однак і тут справи німців були погані. Загалом за три місяці після Сталінграда західні союзники захопили в полон у Північній Африці близько 200 тисяч солдатів та офіцерів вермахту. Штауффенберґа серед них не було: за кілька днів до розгрому його з тяжкими пораненнями відправили до Німеччини. Офіцер втратив око, праву руку та два пальці на лівій руці.

Невдалі замахи на Гітлера

А тим часом змовники намагалися організувати нові і нові замахи на Гітлера. 13 березня 1943 року вдалося пронести до літака, на якому летів фюрер, вибуховий пристрій, замаскований під пляшку з коньяком, але він не спрацював. Невдалими виявилися інші спроби, наприклад, гауптмана Акселя фон дем Бусше (Axel von dem Bussche).

"Фюрер" висловив бажання познайомитися з новим обмундируванням для офіцерів та унтер-офіцерів вермахту. Він побажав, щоб на цій "презентації" як експерт обов'язково був присутній досвідчений фронтовий командир. Змовникам вдалося зробити так, щоб цим командиром став гауптман Бусше. Він мав підірвати себе разом із Гітлером. Але ешелон, у якому везли зразки нового обмундирування, розбомбили на шляху до Східної Пруссії, і "презентація" не відбулася.

Проте завзятість змовників, зрештою, була винагороджена: у травні 1944 року командувач резервом вермахту, який співчував змовникам, призначив Штауффенберґа своїм начальником штабу. Таким чином, полковник потрапив у коло запрошених на наради до ставки. Замах на Гітлера ставав  реальністю.

Та треба було поспішати - над змовниками згущувались хмари. Занадто багато людей вже знали про плани перевороту, і інформація про змову почала надходити до гестапо. Вирішено було не чекати більше великих нарад у ставці, на яких разом із Гітлером були б присутні також Гіммлер і Герінг, а відправити "фюрера" на той світ одного, за першої ж нагоди. Вона випала 20 липня.

Замах на Гітлера 20 липня 1944 року: як це було

Напередодні ввечері Клаус фон Штауффенберґ поклав до портфеля пластичну вибухівку та перевірив детонатор. Обидва пакети з вибухівкою важили близько двох кілограмів: надто важко для єдиної покаліченої руки Штауффенберґа. Можливо, саме тому він уже в ставці, пройшовши всі кордони, залишив один із пакетів ад'ютантантові і лише один узяв із собою до зали, де проходила нарада. Втім, і цієї кількості цілком вистачило б: як виявилося згодом, від вибуху впала стеля і зала перетворилася на купу руїн, 17 людей отримали поранення, четверо загинули.

Гітлер уцілів завдяки випадковості. Портфель треба було поставити ближче до місця, де сидів "фюрер", проте один із учасників наради машинально відсунув його подалі під стіл, щоб не заважав. Це й урятувало Гітлера.

Коли пролунав вибух, Штауффенберґ встиг покинути залу і вже виїжджав зі ставки в бік аеродрому. Сумнівів у тому, що "фюрер" мертвий, у нього не було, тому полковник поспішав до Берліна - тепер усе вирішувалося там.

Але надто повільно діяли змовники. Ізолювати частини СС та штаб-квартиру гестапо під час операції "Валькірія" офіцерам не вдалося. У військові частини надходили накази як змовників, так і прямо протилежні - від Гіммлера. Коли до військового міністерства приїхав полковник Штауффенберґ, він став діяти рішучіше, але було вже пізно - разом із кількома спільниками його заарештовали просто в міністерстві і того ж дня розстріляли.

Пізніше над усіма, хто бодай знав про змову, нацисти розправилися зі страшною жорстокістю. Сотні людей були страчені. Гестапо заарештувало всіх близьких родичів Клауса фон Штауффенберґа, включно з дружиною і матір'ю. Дітям змінили прізвище та відправили до спеціального дитячого будинку, заборонивши розповідати, хто вони. До кінця війни залишалося лише кілька місяців.

Коли мова заходить про опір націонал-соціалізму, багато німців насамперед думають про 20 липня 1944 року. Граф фон Штауффенберґ став обличчям спротиву. Але було багато інших героїв, що повстали проти терору: євреї, комуністи, священики, художники, партизани. На жаль, багато хто з них тепер забутий.